Малеча Нестор Михайлович

МАЛЕ́ЧА Нестор Михайлович (псевд. і крипт.: Нестор Літописець, Нест. Літ.; 27. 10(08. 11). 1887, с. Стругівська Буда Сураз. пов. Черніг. губ., нині Брян. обл., РФ — 09. 08. 1979, м. Уральськ, Казахстан) — мовознавець, етнограф, педагог, громадський діяч. Канд. фі­лол. н. (1954), професор (1962). Від 1905 навч. на біол. факультеті Вищої вільної школи П. Лесгафта (С.-Пе­тербург), закін. Київ. археол.-істор. інститут (1925), Урал. пед. інститут (1945). У 1905 вступив до РCДРП(б), наприкінці того ж року заарешт. у м. Cтародуб (нині Брян. обл.) за розповсюдження нелегал. літ-ри. Від 1907 — статистик в установах мін-ва шляхів водного сполучення у Києві; 1910–13 перебував на військ. службі; 1913–15 — наглядач-реєстратор річк. вантажів у Миколаєві; 1915–18 — доглядач евакошпиталю в Херсоні. Від 1909 — чл. УCДРП, від 1915 — засн. і кер. її Херсон. організації; 1917 — чл. Централ. контрол. комісії УCДРП, гласний Херсон. міської думи, херсон. повіт. комісар при УЦР; 1918 — секр. укр. міськ. комітету при Херсон. міській думі; 1919 — чл. термінол. комісії лівобереж. залізниць у Києві. Того ж року виїхав до дружини в Рівне, де був мобілізов. до Армії УНР і признач. інспектором культурно-нац. справ Волин. дивізії, потрапив у полон до денікінців. Після звільнен­­- ня 1920–21 — учитель української мови 3-ї класич. школи у Миколаєві; 1921–22 — шкіл. інструктор політ­управління Київ. військ. округу, інспектор з ліквідації неписьменності Київ. губерн. відділу нар. освіти; від 1925 — заступник голови Київ. етногр. товариства; від 1927 — чл. ради Кабінету антропології і етнології ім. Ф. Вовка; 1926–27 — депутат Київ. міськ­ради; від 1930 — науковий співробітник, від 1933 — зав. лексич. бюро Інституту мово­знавства ВУАН, водночас 1930–32 — директор Київ. технікуму м’ясної промисловості, 1933 — викладач Київ. фінанс.-екон. інституту. Того ж року за­арешт., 1934 висланий до Ураль­ська. Був наук. кер. Зх.-Казах­стан. відділ. Геогр. товариства Казахстану (до 1936), викладав нім., рос., лат. мови у місц. школах (1936–43); водночас від 1939 — в Урал. пед. інституті: від 1962 — професор кафедри російської мови. Від 1975 — на пен­сії. Реабіліт. 1989. Питання укр. етнографії розглянув у пра­цях: «Весілля в селі Пакуль Чернігівського повіту Чернігівської губернії» (1912), «З народньої аритметики» (К., 1920), «Про­­гра­ма до збирання відомостей про плахти» (1930), «Дитячий фольк­лор. Лічилки» (неопубл.). Першим з вітчизн. філологів розпочав вивчення мови творів Т. Шев­ченка: «Cловничок Шевченкової мови» (М., 1916; 2013), «Україно-руський словничок до “Кобзаря” Т. Г. Шевченка» (Хн., 1917). Дослідив говори урал. козац. насел.: «Говоры Приуральского района Западно-Казахстанской области Казахской ССР» // «Ученые записки Уральского педагогического и учительского института», 1948, вып. 1, «Говоры уральских казаков» // «Материалы и исследования по русской диалектологии» (Мос­ква; Ленинград, 1949, т. 3), «Уральские ка­заки и их диалект» (1955), «Сбор­ник словарных статей сло­­ва­ря территориального диалекта ураль­ских казаков» (1960), «О пе­рестановке звуков в словах (По материалам диалекта ура­льских казаков)» (1963; усі — Уральськ) та ін.; підготував 4-том. «Словарь говоров уральских (яицких) казаков» (Оренбург, 2002–03). Упорядкував низ­ку підручників та посібників: «Робоча книга з української мови» (1927; 1929; 1930), «Українська мова: Книжка для гуртків самоосвіти» (1929), «Заоч­ний курс української мови для малописьменних» (1930), «Укра­їнський правописний словник» (1931; усі — Київ), «Ударник. Бук­вар для дорослих» (Х., 1936; усі — спів­авт.).

Рекомендована література

1. Пьянков И. Советский Даль, или Заметки провинциала // Лит. учеба. 1989. № 4;
   Google Scholar Internet
2. Дзендзелівський Й. Нестор Малеча — етнограф, фольклорист, філолог // Зап. НТШ: Пр. Секції етнографії та фольклористики. Л., 1992. Т. 223.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю