МАЛИ́ЛЬО Софія Михайлівна (03. 12. 1926, с. Вишні Верецьки, нині Верх­ні Ворота Воловец. р-ну Закарп. обл. — 19. 10. 2015, там само) — поетеса, громадська діячка. Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2009). Дипломантка 16-го Всеукр. літ.-краєзн. конкурсу ім. М. Ут­риска (2012), лауреатка міської літ. премії ім. Ю. Мейгеша (2013). Початк. освіту здобула в рідному селі, середню — в укр. гімназії м. Модржани (Чехія). У роки 2-ї світової вій­ни — у Зх. Німеч­чині, після закінче­н­ня вій­ни повернулася на Закарпа­т­тя. 1947 вступила до Львів. університету, 2 листопада 1948 заарешт., 1949 без судового слідства засудж. за «сприя­н­ня між­нар. буржуазії» до 10-ти р. таборів, покара­н­ня від­бувала на Колимі та в Іркут. обл. (РФ). У липні 1956 звільнена з повною реабілітацією. Поновилася і закін. Львів. університет (1960). Учителювала в сільс. школах різних областей, 24 р. — у с. Мо­шурів Тальнів. р-ну Черкас. обл., 5 р. викладала у Дрогоб. пед. ін­ституті (Львів. обл.). Член Всеукр. товариства політ­вʼязнів та ре­пресованих, Всеукр. обʼ­єдн. письмен­ників Бойківщини. Починала писати вірші ще до вій­ни, але об­ставини життя припинили її творчість. Справжня поет. творчість роз­почала­ся 1990. Осн. теми: любов до України, зверта­н­ня до героїчно-трагіч. сторінок історії України, прослава Бога та видат. по­статей, про­блеми рідної мови, описи природи та заклики до її збереже­н­ня, заклики до актив. громадян. позиції українців, ліричне світовід­чу­т­тя. Хоч багато в її віршах мотивів страж­да­н­ня й горя, однак струменіє з них палка любов до життя. Багато друкувалася в періодиці незалеж. України.