КУДЛА́ЇВСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура Поліс­ся доби мезоліту. Датована 8–6 тис. до нашої ери. Ви­окремлена за характерними памʼятками, виявленими в місцях роз­копок: Кудлаївка, Тацен­ки, Селище, Коржі, Кухарі, Мар­тиновичі, Броди, Люботинь ІІІ, Криниця, Поляни та ін. на території Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей. Ви­значальною для Кудлаївської культури є дрібні кремʼяні пластинки та вістря з притупленим краєм, які вкладали у пази кістяних наконечників стріл і металевих списів. Техніка роз­колюва­н­ня кременю — від­щепова мікролітична (скребачки, різці, сокири на від­щепах). Населе­н­ня цієї культури полю­ва­ло на лісових копитних тварин (тур, лось, олень, кабан) за допомогою лука, за­ймалося рибаль­ством. Вона генетично повʼязана із сусідніми західними культурами: коморницькою (Польща) та Дювенсі (Пів­нічна Німеч­чина). Кудлаївська культура сформувалася у басейні Припʼяті на початку мезоліту, а у 2-й його половині по­ступилася місцем яніславицькій культурі.