Малько Микола Андрійович

МАЛЬКО́ Микола Андрі­йович (псевд. — Ля-мі; 22. 04(04. 05). 1883, містечко Браїлів Вінн. пов. Поділ. губ., нині смт Жмерин. р-ну Вінн. обл. — 23. 06. 1961, м. Сідней, Австралія) — диригент, педагог, музично-громадський діяч. Професор (1923). Закін. муз. курси К. Лаґлера та гімназію в Одесі, істор.-філол. факультет С.-Пе­тербур. університету (1906), С.-Пе­тербур. консерваторію (1909; кл. теорії і композиції М. Римського-Корсакова, А. Лядова, О. Глазунова, фортепіано — М. Лаврова, диригува­н­ня — М. Черепніна). Удосконалював майстерність у Ф. Мот­­ля (м. Мюнхен, Німеч­чина; 1909, 1911). Від 1906 — рецензент г. «Голос правды», «Речь», 1909–18 — диригент Маріїн. театру, водночас від 1914 — гол. диригент симф. оркестрів РМТ (усі — С.-Пе­тербург); 1918–21 — засн. і кер. Нар. консерваторії та симф. оркестру у Вітебську (Білорусь); 1921–22 — ректор і кер. інструм. класів Держ. ін­ституту муз. драми, гол. диригент симф. оркестру Філармонії (обидва — Москва); 1923 диригував симф. орке­стром у Харкові; 1923–25 — проф. Київ. муз.-драм. ін­ституту (згодом Консерваторії). Під час роботи у Консерваторії організував симф. оркестр, з яким ви­ступав у концертах; заклав фундамент спец. диригент. освіти, яка охоплювала теорію і практику диригува­н­ня, вільне володі­н­ня мануал. технікою, чита­н­ня партитур, транс­понува­н­ня, гру на оркестр. інструментах, вихова­н­ня голосу, теор. предмети спец. диригент. фізкультури, диригува­н­ня напамʼять. Головну увагу звертав не на від­творе­н­ня текс­ту партитури, а на ідеї виконавства, інтер­претації. Ґрунтовна гуманітарна та муз. освіта М. дали можливість проводити концерти-лекції. Багато ви­ступав з опер. орке­стром у театрі. 1924 разом з капелою «Думка» виконав 9 симф. Л. ван Бетговена, уривки з опери Р. Ваґнера «Нюрнберзькі мейстерзінґери». 1925 під час святкува­н­ня Шевченків. днів у опер. театрі провів концерт укр. хор. і симф. музики, в якому були виконані твори Т. Шевченка, М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, увертюри до опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Веснянка» М. Вериківського. Ви­ступав з концертами в Одесі, Сімферополі, Рос­­тові-на-Дону (РФ). 1925–28 — проф. Ленінгр. (нині С.-Пе­тер­бург) консерваторії, за сумісництвом гол. диригент та дир. Ленінгр. філармонії. Водночас проводив активну гастрол. діяльність у Відні, Празі, Копенгаґені, Лондоні. 1927 у Києві з опер. орке­стром уперше виконав 5 симф. М. Мʼяс­­ковського, Класичну симф., скрипк. концерт С. Прокофʼєва, «Маленьку сюїту» І. Стравинського. У Ленін­граді, крім рос. класич. та сучас. музики, пропагував новітню зх.-європ. музику А. Шенберґа, А. Онеґ­ґера, Ф. Шрекера, Д. Мійо, П. Гіндеміта, за що мав непоро­зумі­н­ня з офіц. владою. Ді­знавшись про своє звільне­н­ня з посади кер. Ленінгр. філармонії, вирішив не повертатися в СРСР. 1930–39 працював у Копенгаґені, де засн. симф. оркестр радіоцентру (нині його імені); від 1939 — у США: від 1940 викладав диригентуру в Мілс Коледжі (м. Овкленд, шт. Каліфорнія), 1945–57 — по­стій. диригент симф. оркестру в Чикаґо, водночас під час гастролей диригував оркестрами Великої Британії, Франції, Італії та ін. Від 1957 мешкав у Сіднеї, створив симф. оркестр, став основоположником австралій. симф. школи. 1958 здійснив гастрол. подорож країнами Європи, Пн. і Пд. Америки, Японії, Нової Зеландії, СРСР (1959 — у Києві). М. був одним з найви­значніших виконавців та інтер­претаторів творів Б. Лятошинського, Д. Шостаковича, П. Чайковського, М. Мʼясковського, С. Прокофʼєва та ін. Частина його репертуару записана на грам­платівках (зокрема з Лондон. симф. орке­стром). Автор праць, спогадів про своїх педагогів, низки статей на муз. теми, зокрема про звʼязок рос. композиторів з Україною. Серед учнів – М. Ка­­нер­штейн, О. Мелік-Пашаєв, Є. Мравінський, М. Покровський, Г. Таранов, Б. Хайкін. Від 1963 у Копенгаґені проводять між­нар. конкурс диригентів ім. М., у Сіднеї йому встановлено памʼят­­ник.

Завантажити статтю