Малярія

МАЛЯРІ́Я — гостра паразитарна хвороба, для якої характерні періодичні напади гарячки, збільше­н­ня печінки та селезінки, анемія. Найдавніша писемна згадка про М. (датована 3 тис. до н. е.) збереглася в Китаї. Опис хвороби також зна­йдено у текс­тах Шумеру, Індії та Стародав. Єгипту. 1880 франц. вчений А. Лаверан виявив збудника у крові хворого з гарячкою, 1897 англ. паразитолог Р. Росс довів роль комара роду Anopheles у пере­носі збудника. З ініціативи ВООЗ у серед. 20 ст. за­проваджено глобал. про­граму ліквідації М. Завдяки цьому на обшир. територіях, зокрема й в Україні, вдалося звести захворюваність нанівець. Однак згодом М. знову поширилася, пере­важно у тропіках і субтропіках. За даними ВООЗ, нині щороку хворіють від 300 до 500 млн осіб, 1–3 млн гинуть. Почастішали випадки завезе­н­ня М. в Україну, зʼявилася за­гроза формува­н­ня місц. осередків інфекції. М. викликають 5 видів плазмодіїв, що належать до най­простіших (клас споровиків): триден­ну — Plasmodium vivax, чотириден­ну — P. malariae, особливий вид триден­ної — P. оvale, тропічну — P. falciparum, кновлесі-М. — P. knowlesi. Збудник проходить склад. жит­тєвий цикл зі зміною двох господарів: без­статевий (шизогонія) — в організмі людини чи хребет. тварин і статевий (спорогонія) — у комарів роду Anopheles. Джерелом збудника є хвора людина або паразитоносій (у тропіках — також деякі види мавп), у периферич. крові яких є зрілі статеві форми плазмодія. Зараже­н­ня від­бувається під час укусу самкою малярій. комара. Зрідка можлива пере­дача плазмодія під час пере­лива­н­ня інфіков. донор. крові. Зафіксовано випадки зараже­н­ня під час інʼєкцій ку­старно виготовлених наркотиків. Сприйнятливість до М. дуже висока. Інкубац. період триває від 8–10-ти діб (тропічна М.) до 52-х місяців (М. овале). Захворюва­н­ня починається зі слабкості, погірше­н­ня сну й апетиту, головного, су­глобового та мʼязового болю. У роз­пал хвороби характерна тріада симптомів: типові напади гарячки з чіткою періодичністю; збільшені печінка та селезінка; роз­виток анемії. Напади гарячки починаються з ознобу тривалістю 1,5–2 год., при цьому облич­чя червоне або бліде з жовтизною. Далі температура тіла швидко досягає 40–41 °С. Під кінець нападу зʼявляється сильне потовиділе­н­ня. Тривалість нападу залежить від виду збудника: при триден. М. — до 12–14 год., тропічній — до 24–36 год. Після 2–3-го нападу збільшуються селезінка і печінка, наростають блідість і жовтяниця. Без лікува­н­ня буває 10–12 нападів і більше. Можливі рецидиви. При однораз. заражен­ні без лікува­н­ня хвороба триває 2–3 р., в деяких хворих на чотириден­ну М. — необмежено довго. Можливі ускладне­н­ня: роз­рив селезінки, коматоз. стан, гемо­глобінурійна гарячка, гостра ниркова недо­статність, набряк легень тощо. Діагностика базується на методі паразито­скопії пофарбов. мазків і товстої краплі крові на наявність плазмодія, а також на серол. тестах (реакції непрямої імунофлюоресценції). Для лікува­н­ня використовують антипаразитарні препарати: хінін, акрихін, делагіл, доксициклін. За необхідності проводять дезінтоксикац. та протишокову терапію. Диспансеризація триває не менше 2 р., перед­бачає період. паразито­скопію крові, профілакт. та протирецидивні курси лікува­н­ня. Обстежен­ню під­лягають усі хворі з т-рою тіла 37,5 °С й вище протягом 5-ти днів і довше; особи з гарячкою, які повернулися з тропіків чи субтропіків; пацієнти зі збільш. печінкою та селезінкою, анемією тощо. Особі, яка прибула з ендеміч. місцевості, при­значають профілакт. лікува­н­ня. Пацієнтам, котрі хворіли на М. протягом ос­­тан­ніх 2-х р., навесні проводять протирецидивне лікува­н­ня. З диспансер. обліку особу знімають після заверше­н­ня ви­знач. терміну спо­стереже­н­ня за умови клін. одужа­н­ня і від­сутності плазмодія у крові. М. від­несено до інфекц. хвороб, при яких перед­бачено сан. охорону території держави, активне виявле­н­ня та обовʼязк. реєстрацію хворих і паразитоносіїв, а також їхнє лікува­н­ня в приміще­н­нях, не до­ступних для комарів. Важливого значе­н­ня надають боротьбі з комарами (меліорат. роботи, дез­­інсекція місць виплоду), для захисту від укусів за­стосовують репеленти, накомарники, сітки на вікнах. Особам, які їдуть в ендемічну зону, при­значають протималярійні препарати.

Завантажити статтю