Мандичевський Євген Юліанович
МАНДИЧЕ́ВСЬКИЙ Євген Юліанович (псевд. і крипт.: Фр. Улянович, Ф. У., Е. М.; 22. 09. 1873, с. Заздрість, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 1937, м. Кам’янка-Струмилова, нині Кам’янка-Бузька Львів. обл.) — письменник, перекладач, педагог. Навч. у гімназіях у Тернополі (1884–85) і Бродах (нині Львів. обл., 1885–92). Потім студіював філологію в університетах Львова, Ґраца, Берліна. Викладав укр. та лат. мови у гімназії в Перемишлі (нині Польща), нім. мову в укр. гімназіях у Львові (1900–03), Тернополі (1903–09; також завідував б-кою для вчителів, редагував 1904–05 ж. «Молодіж», опублікував у ньому ст. «Римські сатурналії» і «Римські ученики», оповідання «Дві долі», вірш «Тарасова могила») і Чернівцях (1909–14). Працював 1917–18 шкіл. інспектором, у січні–травні 1919 — директор укр. гімназії в Бродах. Від 1921 — директор учител. семінарії в Сокалі на Львівщині. 1925 перейшов у римо-католицизм і повністю порвав з українством. Від 1927 — повіт. інспектор нар. шкіл у Стрию, від 1932 — у Кам’янці-Струмиловій; перебуваючи на цих посадах, проводив уряд. політику полонізації освіти, переведення укр. шкіл на двомовність тощо. Літ-рою займався у 1890–1900-і рр. Писав оповідання, новели, мініатюри, «акварельки», невеликі повісті, поезії, веснянки, казки, нариси, статті; перекладав з нім., польс. і рим. літ-р. Опублікував у «Літературно-науковому віснику» (1899–1901) твори «Сільська ідилія», «У бій!», «Чому?», «Непоправна», «Навесну», «Зі сходом сонця», «В світ!», «Галицьке село». Друкувався в альманахах «З-над хмар і долин» (1903) і «Багаття» (1905), зб. поезій «Українська муза» (1908), ж. «Дзвінок», г. «Діло» і «Руслан» (Львів), «Подільський голос» (Тернопіль), «Буковина» (Чернівці) та ін. Автор малих повістей «Ярополк: повістка з перших початків християнства на Русі» (Коломия, 1897) і «Дві долі» (Л., 1904), казки «Блудний син: за Ф. Гофманом» (1895), оповідання «Добра дитина» (1898; обидва — Коломия), зб. новел «З живого і мертвого» (Л., 1901), «Судьба» (1906), «В ярмі» (1907), «Казки: з образками» (1908; усі — Тернопіль), перекл. зб. поезій Й. Гете «Вільховий король» (Коломия, 1898). У Києві 1992 вийшла книжка М. «Нелюд. Повчальна казка про те, що природа чинить з тими, хто її не любить»; дві його казки надрук. у зб. «Срібна книга казок» (1992) та «Українські літературні казки» (1994; обидві — Київ). У творчості М., вважають літературознавці, помітні деякі риси імпресіонізму.
Рекомендована література
- Ципердюк І. Несповнена надія чи ще одне забуте ім’я в українській новелістиці (Євген Мандичевський — життя і творчість на зламі століть) // Літ. Львів. 1994. Ч. 12–13;
- Потіпак Ю. Інтертекстуальний дискурс Є. Мандичевського в площині літературного простору кінця ХІХ — початку ХХ століття // Наук. зап. Терноп. пед. університету. Сер. Літературознавство. 2010. Вип. 29.
Завантажити статтю
Людина 
