Манн Генріх

МАНН Генріх (Mann Heinrich; 27. 03. 1871, м. Любек, Німеч­чина — 12. 03. 1950, м. Санта-Моніка, шт. Каліфорнія, США) — німецький письмен­ник, драматург, публіцист. Брат Т. Манна. На­вчався у Берлінському університеті. Від 1926 — академік Прус­ської АМ (від 1931 — голова Від­діле­н­ня літератури). Після приходу А. Гітлера до влади 1933 був по­збавлений німецького громадянства. Емігрував спочатку до Чехо-Словач­чини, потім — до Франції, 1940 — до США. Дебютував на початку 1890-х років, від­разу ж посівши помітне місце у тодішній німецькій прозі і в середовищі німецької мистецької богеми так званого кінця віку, опозиційної до офіційної культури «вільгельмівської» Німеч­чини з її агресивним націоналізмом, гонитвою за наживою, вдаваною зовнішньою ре­спектабельністю. Своє не­прийня­т­тя загальної атмо­сфери тогочасного Німеч­чини і всієї пере­двоєн­ної Європи М. подав у гостросатиричному романі «Im Schlaraffenland» («Казкова країна», 1900) та в трилогії «Die Göt­­tin­­nen oder die drei Romane der Herzogin von Assy» («Богині, або Три романи герцогині Ассі», 1903), в якій без­барвне буржуазне скін­не­н­ня протистоїть індивідуалістична, ніцшеанського штибу героїка «богинь». Потім під­креслена «естетична» опозиція М. сучасності по­ступово, але неухильно зміщується у бік більш глибокого ро­зумі­н­ня кризових явищ тієї доби. У романі «Professor Unrat oder das Ende eines Tyrannen» («Вчитель Унрат, або Кінець одного тирана», 1905; усі — Мюнхен) по­стає, у тональності сатиричної притчі, гіперболізованої памфлетно, узагальнена картина «прус­ської» псевдодисципліни, яка, зрештою, обертається ката­строфою її носія. Роман М. нині уявляється вже ніби пере­двістям, про­гнозом, за словами брата письмен­ника, «націонал-соціалістичної ката­строфи». Екранізація цього твору («Голубий янгол», 1930, реж. Дж. Штернберґ) стала класикою світового кіно. Від­так М. у своїй роман­ній, новелістській та публіцистичній прозі прагне від­найти, у всій психологічній конкретності, саме су­спільні першо­причини поточної західної кризи, котра не­вдовзі вибухнула у ви­гляді світової війни — роман «Der Untertan» («Вір­­нопід­дан­ний», 1914, опубл. — Leip­­zig, 1918; український пере­клад — К., 1969), перша частина трилогії, що потім отримала характерну назву «Keiserreich» («Імперія»). Війну 1914–18 М., на від­міну від молодшого брата, зустрів як неминуче похідне від тієї су­спільної кризи, панораму якої письмен­ник і від­творив у всьому своєму попередньому роман­ному доробку. Саме тому в 1920–30-і роки М. зосередився пере­важно на публіцистиці — антифашистсько-антитоталітарного змісту, по­значеній прорадянськими стриманими симпатіями, намага­н­ням від­найти тактичну спілку із силами, які, здавалося б, протистоять європейським диктатурам (однак М. протестував проти сталінських ре­пресій). Першооснову свого опору письмен­ник вбачав перед­усім у першовитоках європейського гуманізму — у бурхливій історії Заходу 16 ст., коли людяність, на­громаджена недавнім Від­родже­н­ням, кидала виклик усім проявам насильства проти людини: історична дилогія «Die Jugend des Königs Henri Quatre» («Молоді літа короля Генріха IV», 1935; український пере­клад — К., 1982), «Die Vol­­len­­dung des Königs Henri Quatre» («Літа зрілості короля Генріха IV», 1938; обидва — Амстердам; український пере­клад — К., 1985). Ця дилогія — своєрідний гуманістичний «антитоталітарний» заповіт письмен­ника. В остан­нє десятиріч­чя життя спробував себе і в кінодраматургії — під­креслено антифашистського спрямува­н­ня. Українською мовою окремі твори М. пере­клали М. Зісман, Ю. Лісняк. Від 1953 Берлінська АМ присуджує щорічну премію М.

Завантажити статтю