МАРИНО́ВИЧ Мирослав Франкович (04. 01. 1949, с. Комаровичі Старосамбір. р-ну Львів. обл.) — учасник правозахисного руху, релігіє­­знавець. Премії ім. В. Марченка (1995), Укр. асоц. незалеж. твор. інтелігенції ім. В. Стуса (2009). Ордени «За мужність» 1-го ступеня (2006), Свободи (2008), князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2017). Закін. Львів. політех. ін­ститут (1972). Під час навч. критикував рад. політику, через що потрапив під на­гляд КДБ. Від 1974 працював тех. ред. ж. «Початкова школа» та у видавництві «Техніка» (обидва — Київ), звідки його звільнили за вказівкою з КДБ. У листопаді 1976 разом із М. Матусевичем став одним із чл.-засн. Укр. Гельсин. групи. За правозахисну діяльність неодноразово затримувався міліцією, за­знавав залякувань і по­гроз. У березні 1977 на вечорі памʼяті Т. Шевченка у Київ. філармонії несподівано ви­йшов на сцену із М. Матусевичем й ініціював самодіял. спів «Заповіту». 23 квітня того ж року заарешт., 27 березня 1978 за звинуваче­н­ням у проведен­ні антирад. агітації і пропаганди засудж. до 7-ми р. таборів суворого режиму і 5-ти р. засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Перм. обл. (РФ), брав участь в акціях протесту та голодува­н­нях. 1978 як вʼязня сумлі­н­ня його взяла під свій захист організація «Між­нар. амністія». Від 1984 — на заслан­ні у Казах­стані. У березні 1987 звільнений. Мешкав у м. Дрогобич (Львів. обл.), від 1990 — кор. г. «Галицька зоря». Засн. першої у СРСР групи «Між­нар. амністія» (1991), голова Укр. асоц. «Між­нар. амністія» (1993–98). Стажувався у Центрі з ви­вче­н­ня прав людини Колумбій. університету (США, 1996–97). Від 1997 — директор Ін­ституту релігії і су­спільства, від 2000 — віце-дир. із зовн. звʼязків, від 2005 — перший віце-ректор Укр. катол. університету (Львів). Досліджує історію християнства, про­блеми релігіє­­знавства та захисту прав людини.