Маркузе Герберт

Визначення і загальна характеристика

МАРКУ́ЗЕ Герберт (Marcuse Herbert; 19. 07. 1898, Берлін — 29. 07. 1979, м. Штарнберґ, Німеч­чина) — німецько-американський філософ, соціолог, психолог, культуролог, політичний діяч. Навч. в Університеті Гумбольдта в Берліні (1919–22). У Фрайбурзі (Німеч­чина) 1922 захистив доктор. дис., присвяч. дослідж. історії нім. роману. Працював 1922–27 укладачем каталогів та бібліо­графом у Берліні. 1928–32 — асист. М. Гайдеґ­­ґера. З активізацією нацизму 1933 став спів­роб. Франкфурт. ін­ституту соц. дослідж. (за під­тримки Е. Гус­серля, з яким пере­їхав до Швейцарії). 1934 емігрував до США. Під час 2-ї світової вій­ни працював в Офісі воєн. інформації над антинацист. пропагандою, 1943 пере­вівся до Офісу стратег. служб (Вашинґтон). Голова Центр. європ. бюро Амер. держ. департаменту (1945–51). Від 1952 — викладач Колумбій., Гарвард. університетів, Університету Брендейс; від 1958 — проф. філософії та політики Каліфорній. університету в Сан-Дієґо. У дослідн. і викладац. роботі по­єд­нував філос., культурол. й політол. тематику. Не­зважаючи на спроби синтезувати деякі філос. ідеї М. Гайдеґ­ґера і К. Маркса стосовно люд. субʼєктивності (феноменол. марксизм), був критичним до обох. Обмеженість філософії М. Гайдеґ­ґера — у неконкретності, в під­порядкуван­ні різномані­т­тя осіб. умов існува­н­ня універсал. онтол. модусам. Ортодоксал. марксизм по­збавляє субʼєктивність радикал. крит. потенціалу завдяки механістич. (а не діалектич.) ідеї всеохоп. панува­н­ня «наук. законів» соц. по­ступу. У роз­винутому індустр. су­спільстві пролетаріат пере­стає бути носієм революційності, стаючи обʼєктом маніпуляцій з боку ідеології, під­порядк. інтере­сам великих корпорацій. Соц.-філос. меті — врятувати «негат. діалектику» — присвятив одну з гол. праць «Reason and Revolution: Hegel and the Rise of Social Theory» («Розум і революція: Геґель і становле­н­ня соціальної теорії», Нью-Йорк; Лондон, 1941). У дослідж. «Eros and Civilization» («Ерос і цивілізація», 1955), «One-Dimen­­sional Man» («Одновимірна людина», 1964; обидві — Бостон) роз­крив різні аспекти формува­н­ня критично налаштов. та спромож. до актив. соц. транс­формацій «радикал. субʼєктивності». Одним із таких аспектів була ідея Еросу з психол. теорії З. Фройда. Синтезувавши частково психол. ідеї фройдизму, соц. філософія М. стала джерелом продукува­н­ня ідей про соц. лідерство у 1960-і рр. Студентство, гуманітарну інтелігенцію, соц. аутсайдерів роз­глядали як реал. альтернативу по­глинутого конформізмом і «ре­пресив. раціональністю» пролетаріату. Вивільне­н­ня інстинктів, зосереджених у твор. потенціалі Еросу, від­кривало пер­спективу нового життя — на основі роз­кутої чут­тєвості, здатної по­стати проти стереотипів публіч. й приват. життя. Одна із засадн. ідей естет. теорії М. полягала у тому, що чут­тєве виявле­н­ня краси у творах мистецтва сприяє запобіган­ню гнітові ре­пресив. сил сьогоде­н­ня, нагадуючи про можливий вільний спосіб життя. М. був критичний до абсолютизації категорії «супер-его» ортодоксал. фройдизму; за­стерігав проти тенденції неминучої деперсоналізації (невидимості панів. авторитету) в умовах зро­ста­н­ня «одновимірності» су­спільства, коли всеохопне адмініструва­н­ня та конформізм зодноманічують люд. стосунки. Засадн. ідея творчості М. у 1970-х рр. — по­єд­нати не тільки в ідеалі, але й у реал. житті Logos та Eros на ґрунті «раціональності задоволе­н­ня». Привертають увагу міркува­н­ня М. про пер­спективи фемінізму як політ. руху та стосовно соц. діалектики технологій і техніки. Укр. мовою пере­кладено його кн. «Одновимірна людина. Дослідже­н­ня ідеології роз­винутого індустріального су­спільства» // «Сучасна зарубіжна соціальна філософія: Хрестоматія» (1996), «Структура інстинктів і су­спільство: філософське дослідже­н­ня вче­н­ня З. Фройда» (2010; обидві — Київ).

Пр.: Hegels Ontologie und die Theo­­rie der Geschichtlichkeit. Frankfurt am Main, 1932; Soviet Marxism: A Critical Ana­­lysis. New York, 1958; Negations: Essays in Critical Theory. Boston, 1968; An Essay on Liberation. Boston, 1969; Counter-Revolution and Revolt. Boston, 1972; The Aesthetic Dimension. Boston, 1978.

Літ.: Herbert Marcuse. München, 1988; A. Feenberg. Heidegger and Marcuse: The catastrophe and redemption of history. New York, 2005.

Н. П. Поліщук

Завантажити статтю