Марсель Ґабріель-Оноре

Визначення і загальна характеристика

МАРСЕ́ЛЬ Ґабріель-Оноре (Marcel Gabriel Onore; 07. 12. 1889, Париж — 08. 10. 1973, там само) — французький філософ, драматург, музичний критик. Навч. на філос. факультеті Сорбон­ни (1906–10), водночас слухав лекції А. Берґсона в Коледжі де Франс (1908–10). Захистив 1908 доктор. дис. За­знав впливу ідей К. Ясперса та католицизму. 1912–40 (з пере­рвами) викладав у школах Франції. Член Академії морал. і політ. наук Ін­ституту Франції (1952). Провід. пред­ставник християн. екзистенціалізму (ви­значав власну позицію як неосократич. екзистенціалізм). Читав лекції в університетах США, Канади, Лат. Америки, Європи, Близького Сходу, Японії. Гол. сфери його інтересів — феноменологія люд. існува­н­ня, метафізика дійсності та етика. Надав пере­вагу виразу пошуку філос. рефлексії, а не формулюван­ню її висновків. У прагнен­ні виявити метафіз. реальність звертався до люд. ситуації як досвіду буття людини у світі. Наполягав на думці, що фундаментально людина є скоріше учасником, ніж спо­стерігачем життя у світі, істотою, яку не можна пере­творити на обʼєкт думки. Порівнював себе із Сократом у його прагнен­ні до філос. запитува­н­ня. Вважав, що без­посеред. особистий досвід людини складає наріж. камінь філос. пошуків. Наголошував на важливості особистіс. транс­ценденції та люд. від­носин. Роз­різняв «першу рефлексію» та «другу рефлексію» як види сві­домості. Завдяки першій від­бувається від­стороне­н­ня особи від її предмета для його опису та обʼєктивації. Завдяки другій на під­ставі усві­домле­н­ня особою влас. участі у бутті від­новлюється без­посередність від­ноше­н­ня до предмета. Досліджував концепти: втіле­н­ня, вірність, надія, віра, любов та до­ступність (інтер­­субʼєктивна від­критість особи до ін. людей). Вважав, що раціо­наліст. філософія допомагає оволодіти влас. его­їстич. потягами (гол. чином прагне­н­ня мати). Написав бл. 30-ти пʼєс про проб­ле­­ми морал.-реліг. конфліктів, зокрема «LʼInsondable» («Незбагнен­не»), «La mort de demain» («Зав­­трашня жертва»; обидві — 1919), «La chapelle ardente» («Палаючий вівтар»), «Un Homme de Dieu» («Людина праведна»; обидві — 1925), «Le Monde cassé» («Роз­колотий світ», 1933), «La Soif» («Спрага», 1938), «Rome nʼest plus dans Rome» («Рим більше не в Римі», 1951), «Mon temps nʼest pas le vôtre» («Мій час — не ваш», 1955). Пере­клади дослідж. М. українською мовою: «Бути і мати» // «Текс­ти та пере­клади» (Х., 1998), «Homo viator: Пролегомени до метафізики надії» (К., 1999), «Про інтелектуальне дослідже­н­ня (діалог)» // «Дух і літера», 2006, № 15–16. На ідеї М. в укр. соц.-філос. думці посилалися Т. Біляшевич, Б. Головко, А. Зечепа, А. Зіневич, Т. Власевич, Г. Токмань, О. Шаповал, С. Шевченко.

Пр.: Homo viator. 1944; Les Hommes conte lʼhumain. 1951; 1991; Le Déclin de la sagesse. 1954; LʼHomme problématique. 1955; La Dignité humaine et ses assises existentielles. 1964; En chemin, vers quel éveil? 1971 (усі — Париж).

Літ.: P. Prini. G. Marcel. Paris, 1984; Bulletin de lʼassociation «Présence de Ga­­briel Marcel». Paris, 1991–2008. № 1–8; Визгин В. П. Философия Г. Марселя: темы и вариации. С.-Петербург, 2008.

О. Є. Гомілко

Завантажити статтю