Марсель Ґабріель-Оноре

МАРСЕ́ЛЬ Ґабріель-Оноре (Marcel Gabriel Onore; 07. 12. 1889, Париж — 08. 10. 1973, там само) — французький філософ, драматург, музичний критик. Навч. на філос. факультеті Сорбонни (1906–10), водночас слухав лекції А. Берґсона в Коледжі де Франс (1908–10). Захистив 1908 доктор. дис. Зазнав впливу ідей К. Ясперса та католицизму. 1912–40 (з перервами) викладав у школах Франції. Член Академії морал. і політ. наук Інституту Франції (1952). Провід. представник християн. екзистенціалізму (визначав власну позицію як неосократич. екзистенціалізм). Читав лекції в університетах США, Канади, Лат. Америки, Європи, Близького Сходу, Японії. Гол. сфери його інтересів — феноменологія люд. існування, метафізика дійсності та етика. Надав перевагу виразу пошуку філос. рефлексії, а не формулюванню її висновків. У прагненні виявити метафіз. реальність звертався до люд. ситуації як досвіду буття людини у світі. Наполягав на думці, що фундаментально людина є скоріше учасником, ніж спостерігачем життя у світі, істотою, яку не можна перетворити на об’єкт думки. Порівнював себе із Сократом у його прагненні до філос. запитування. Вважав, що безпосеред. особистий досвід людини складає наріж. камінь філос. пошуків. Наголошував на важливості особистіс. трансценденції та люд. відносин. Розрізняв «першу рефлексію» та «другу рефлексію» як види свідомості. Завдяки першій відбувається відсторонення особи від її предмета для його опису та об’єктивації. Завдяки другій на підставі усвідомлення особою влас. участі у бутті відновлюється безпосередність відношення до предмета. Досліджував концепти: втілення, вірність, надія, віра, любов та доступність (інтер­­суб’єктивна відкритість особи до ін. людей). Вважав, що раціо­наліст. філософія допомагає оволодіти влас. егоїстич. потягами (гол. чином прагнення мати). Написав бл. 30-ти п’єс про проб­ле­­ми морал.-реліг. конфліктів, зокрема «L’Insondable» («Незбагненне»), «La mort de demain» («Зав­­трашня жертва»; обидві — 1919), «La chapelle ardente» («Палаючий вівтар»), «Un Homme de Dieu» («Людина праведна»; обидві — 1925), «Le Monde cassé» («Розколотий світ», 1933), «La Soif» («Спрага», 1938), «Rome n’est plus dans Rome» («Рим більше не в Римі», 1951), «Mon temps n’est pas le vôtre» («Мій час — не ваш», 1955). Переклади дослідж. М. українською мовою: «Бути і мати» // «Тексти та переклади» (Х., 1998), «Homo viator: Пролегомени до метафізики надії» (К., 1999), «Про інтелектуальне дослідження (діалог)» // «Дух і літера», 2006, № 15–16. На ідеї М. в укр. соц.-філос. думці посилалися Т. Біляшевич, Б. Головко, А. Зечепа, А. Зіневич, Т. Власевич, Г. Токмань, О. Шаповал, С. Шевченко.

Рекомендована література

1. P. Prini. G. Marcel. Paris, 1984;
   Google Scholar Internet
2. Bulletin de l’association «Présence de Ga­­briel Marcel». Paris, 1991–2008. № 1–8;
   Google Scholar Internet
3. Визгин В. П. Философия Г. Марселя: темы и вариации. С.-Петербург, 2008.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю