Марцинюк Андрій

Визначення і загальна характеристика

МАРЦИНЮ́К Андрій (псевд. і крипт.: А. М., Ян Марцін, Селянин, Грицько Сумовитий, Я... сельський хлоп, Ядрульський хлоп, Яндрунюк та ін.; 20. 03. 1862, с. Добромірка, нині Збараз. р-ну Терноп. обл. — 16. 08. 1938, там само) — письмен­ник, громадсько-політичний діяч. Закін. початк. школу, працював ковалем у рідному селі. Вирішал. вплив на формува­н­ня його нац. світо­гляду й соц. пере­конань мав священик Г. Боднар, «один із нечислен­них піонірів українського від­родже­н­ня». Зна­йомство з І. Франком та Лесем Мартовичем сприяло зацікавле­н­ням і публікаціям у про­гресив. вид. Галичини: «Народ», «Хлібороб», «Радикал», «Громадський голос», «Літературно-науковий вістник». Писав вірші, новели, фейлетони на актуал. теми сільс. життя. Автор гуморист. оповідань «Хитрі пута» (1891), «Чому б бідним не дуріти» (1893), «Хлопські приятелі» (1896), «Голодишні пироги», «Запомога» (обидва — 1913), в яких зображував життя бідноти, засуджував сваволю сільс. урядовців. У пуб­ліцист. ст. «Спільність межи простим народом і єго вороги», «Доля за­ступника громади», «Крайні потреби наших людей», «Про круте кретенько», «Причинки до поясне­н­ня еміграції» та ін. (усі — 1890–1906) ви­ступав на захист селян, об­стоював нар. освіту, за­стерігав від еміграції. Знач. роз­голосу свого часу набрала його ст. «З щасливого Поді­л­ля» («Народ», 1892, ч. 15/18) — про причини мас. еміграції насел. Поді­л­ля та Поку­т­тя у Бес­сарабію до Рос. імперії, яку перед­рукували всі укр., низка словʼян. і нім. часописів Австро-Угорщини. Неабиякою популярністю користувалися серед студент. і гімназій. молоді коротенькі опові­­дан­ня-«образки» з нар. життя. Зокрема, збереглися свідче­н­ня Я. Ос­­тапчука про вплив творів М. на студента Краків. університету, а в майбутньому видат. укр. новеліста В. Стефаника. М., разом із Я. Остапчуком та С. Шміґером, за­ймав чільні позиції у культ.-осв. та організац.-політ. роботі в Збараз. пов. Брав без­посередню участь в організації перших читалень товариства «Просвіта» і кооп. крамничок, проводив перед­виборчі віча на під­тримку нар. кандидатів, зокрема І. Франка, послів до австро-угор. парламенту та галиц. сейму. Листувався з М. Грушевським, В. Гнатюком, М. Драгомановим та І. Франком.

Літ.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Л., 1910; Пере­писка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. 7. Чц., 1911; Посмертна згадка // Діло. 1938, 28 жовт.; Медведик П. К., Михайлюк І. С. Іван Франко і літературна Тернопільщина. Л., 1963; Остапчук Я. Подих з недавньої бувальщини // Збаражчина: Зб. Торонто; Нью-Йорк, 1968; Пилипчук Й. Андрій Марцинюк — кореспондент і сподвижник Івана Франка (до 70-річчя від дня смерті): [спомини жительки Добромірки Й. О. Пилипчук про громад. діяча і літератора] // Нар. слово. 2008, 18 лип.; Остапʼюк М. Одіс­сея мого діда Ілька Марценюка // Свобода [Тернопіль]. 2016, 15 лип.

Т. Pоманюк

Завантажити статтю