Марчишин Петро
МАРЧИ́ШИН Петро (04. 09. 1892, с. Кошилівці, нині Заліщиц. р-ну Терноп. обл. — 30. 01. 1954) — громадський діяч. Закін. гімназію в Коломиї (нині Івано-Фр. обл., 1910), Львів. університет і військ. школу (1914). З поч. 1-ї світової війни — старшина артилерії австро-угор. армії. Пораненим потрапив у рос. полон. Перебував у таборах для військовополонених у м. Челябінськ та с-щі Березівка (нині Забайкал. краю; обидва — РФ). Після звільнення учителював на Забайкальщині, зокрема у м. Верхнєудинськ (нині Улан-Уде) та Чита і на ст. Хілок (нині місто Забайкал. краю). Від 1917 брав участь у діяльності місц. укр. організацій на ст. Хілок, де був обраний головою укр. громади. Чл., згодом — голова Забайкал. укр. окруж. ради. Від травня 1921 — зав. укр. відділу та заст. міністра нац. справ Далекосх. Респ. (див. Зелений Клин), займався організацією укр. шкільництва на Далекому Сході. Після приєднання наприкінці 1922 Далекосх. Респ. до РРФСР — на еміграції у м. Харбін (Маньчжурія, нині Китай). Учителював у приват. школах (до 1939), викладав у євр. нац. школі та катол. ліцеї св. Миколая. Водночас брав активну участь в укр. громад. житті: 1924 обраний головою Союзу укр. студентів, 1933 — головою Укр. учител. спілки, 1934 — чл. Комісії з організації укр. школи в Харбіні. Також був чл. Укр. політ. центру («чвірки»), чл. упр. Укр. нац. дому та одним із провід. діячів Спілки укр. емігрантів у Маньчжурії (1933–35). Від лютого 1933 — заступник голови, від вересня того ж року до листопада 1934 — голова Ради товариства «Просвіта»; від 1939 — заступник голови управи, 1944–45 — чл. Ради старшин Укр. нац. колонії в Харбіні; 1939 — ред. ж. «Далекий Схід». Після вступу на тер. Маньчжурії рад. військ 15 січня 1949 заарешт., 20 липня того ж року засудж. до 10-ти р. ув’язнення. Покарання відбував у таборі в Іркут. обл. (РФ), де й загинув. За ін. даними, помер у тюрмі в м. Новосибірськ (РФ). Реабіліт. 1989.
Завантажити статтю
Людина 
