Марш

Визначення і загальна характеристика

МАРШ (франц. marche, буквально — ході­н­ня) — пере­сува­н­ня військових формувань у ході збройної боротьби та під час на­вчань. Є сукупністю узгоджених і взаємо­­повʼяз. дій щодо організов. руху військ. під­роз­ділів у при­знач. р-н роз­ташува­н­ня. М., як осн. спосіб пере­групува­н­ня військ, може здійснюватися своїм ходом (пішки, на штат. техніці) або з викори­ста­н­ням позаштат. транс­порт. засобів (автомоб., залізнич., водних, повітр.) в умовах за­грози протидії противника чи без неї. В усіх випадках М. проводять приховано, у високому темпі, за­звичай вночі (вдень — із дотрима­н­ням при­йомів маскува­н­ня), з широким за­стосува­н­ням методів протидії тех. засобам роз­відки. Його осн. показники: протяжність у кілометрах, тривалість у годинах або добах (при М. на велику від­стань), кількість маршрутів і ширина смуги руху, величина добового пере­ходу (встановлюють із урахува­н­ням оперативно-тактич. об­становки й умов руху), середня швидкість руху. Для від­починку особового складу, харчува­н­ня, пере­вірки стану й обслуговува­н­ня техніки при­значають привали, як правило, тривалістю 1 год. через кожні 3–4 год. руху і тривалістю 2 год. у 2-й пол. добового пере­ходу. М. здійснюють існуючими або спеціально обладнаними дорогами у похід. порядку з охороною гол. (див. Авангард), тиловою та боковими похід. за­ставами. При цьому похід. порядок повинен перед­бачати можливість швидкого роз­горта­н­ня частини у бо­йовий порядок і вступ у бій з ходу. Рух на М. контролює на пунктах регулюва­н­ня комен­дант. служба. У сучас. умовах повної моторизації військ особливого значе­н­ня набуває організація М. на великі від­стані з викори­ста­н­ням різноманіт. штат. і позаштат. транс­­порт. засобів.

М. Г. Гончарук

Як окремий муз. жанр М. ві­домий здавна. Так, у грец. трагедії поява хору-коментатора (парод) та його вихід зі сцени (ескод) від­бувалися під ритмічно чіткий спів. Походже­н­ня інструм. М. повʼяза­­но, зокрема, із солдат. й козац. похід. піснями. У Зх. Європі формува­н­ня військ. інструм. М. від­булося в 14–15 ст., а остаточно склалося в роки Тридцятиліт. вій­ни (1618–48) з типовим складом інструментарію — барабани, литаври, труби, швейцар. дудки (Прус­сія, Швеція, Швейцарія). Ві­домий мін. склад — поперечна флейта й барабан (Франція, Фландрія). В укр. козацтві похід війська су­проводжували сурми (зурни), литаври (тулумбаси), які ритмічно організовували спів похід. пісень типу «Ой у полі та женці жнуть», «За світ встали козаченьки», «Їхав козак за Дунай», «Ой у лузі червона калина» та ін. Музика М. пере­важно актив., мужньо-вольового характеру, з опорою на чітку гармон. архітектоніку, роз­співом три­звуків (особливо «ді­йового» ви­схід. квартсекс­такорду — т. зв. золотий хід), включе­н­ням фанфар. сигналів, пунктир. ритмів, за­співом на ви­східну кварту (V–I). Метрика, як правило, 4/4, 2/4 (С), рідше 3/4 (т. зв. нім. М.), 6/8 (т. зв. кавалерій. М.). Форма складається з квадрат. періодів: якщо пісен. М., — то 1- або 2-частин. (за­спів–­при­спів), якщо інструм. — 3- або 5-частин. (А–В–А1, А–В–trio–A1–B1). Середин­не тріо, за­звичай, більш лірич. характеру, з вираз. мелодич. началом (проходить у спорідненій тональності). М. має кілька різновидів. Найбільш поширені — воєн­ні М., їх поділяють на церемон., або стро­йові (звучать під час парадів), урочисті фанфарні, зу­стрічні (грають під час зу­стрічі високих уряд. персон, виносу прапора, нагородже­н­ня, а також утверджен­ні шлюб. актів), похідні швидкі, дуже швидкі (бігцем, при атаці). До урочистих належить також польс. полонез, іспан. пас­садобль, колон. М. Окрему ланку утворюють церк.-ритуал. М. (тридол. метрики), що сформувалися у країнах Зх. Європи в добу Середньовіч­чя: пас­сакалія, чакона, сарабанда (організовували ходу під час Великої Пасхал. містерії). Від них походять похорон­ні М. Зокрема, на­ближе­н­ня до сарабанди від­чутно в піснях-маршах «Священ­на вій­на» О. Александрова та «Степом, степом» А. Пашкевича. Окремий піджанр становлять М. «на випадок», написані спеціально для від­значе­н­ня особливих подій у житті країни, на знак від­кри­т­тя ви­ставок, навч. закладів, великих будівель тощо. Як правило, це твори для духових оркестів (рідше симф.). Починаючи з 17 ст., від­бувається пере­осмисле­н­ня М. у сфері академ. музики як самост. одиниці або як склад. частини більш мас­штаб. творів. Зокрема, 3 М. вміщено у «Клавірній книжечці для Анни Маґдалени Бах» Й.-С. Баха, М. звучать в операх Ґ. Генделя, К. Ґлюка, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Дж. Верді, Ж. Бізе, Р. Ваґнера, Ш. Ґуно, М. Глінки, М. Римського-Корсакова, симфоніях Л. ван Бетговена, Г. Берліоза, Ґ. Малера, П. Чайковського, О. Глазунова та ін. Яскраві за музикою та ді­йовою енергетикою пісні-М. у фіналах опер «Щорс» Б. Лятошинського й «Молода гвардія» Ю. Мейтуса. Жанр М. широко використовували у своїй творчості композитори Т. Без­углий («Жалобний марш на смерть Т. Шевченка»), І. Білозір («Весільний марш»), Ф. Бог­данов («Жалобний марш», «Урочистий марш»), В. Борисов («Марш-увертюра»), І. Ки­пріян («За Русь»), Ф. Колес­са («Марш українських стрільців»), М. Кос­сак («Український марш»), М. Лисенко («Запорозький марш»), В. Лукашов («Марш українських спортс­менів»), Б. Лятошинський («Фантастичний марш», «Урочистий марш»), Т. Маєрський («Марш на польські теми»), І. Мартон («Урочистий марш»), І. Недільський («Засяло сонце золоте»), В. Овчаренко («Західна Україна», «Похідний марш»), В. Пащенко («Болгарський марш»), В. Подвала («Олімпійський марш»), О. Потієнко («Марш тромбоністів»), П. Садівничий (фанфар. М. «Слобідська Україна»), Д. Січинський («Сагайдачний»), О. Теплицький («Урочистий марш»), Є. Турула («На смерть Т. Шевченка»), М. Фоменко («Ми обʼїхали Землю навколо»), М. Чайкін («Молодіжний марш»), В. Шаповаленко («Парадний марш»), Б. Шиптур («Карпатський марш»), А. Штогаренко («Жартівливий марш»). Похорон­ні М. писали Т. Микиша, О. Нижанківський, П. Печеніга-Углицький, Л. Штейнберг. Особливо плідний доробок у цьому жанрі Л. Колодуба (більше 20), О. Радченка (понад 50), С. Шварца (20), Я. Ярославенка (14). У своєму доробку М. мають В. Балтарович, С. Богатирьов, М. Вілінський, О. Гаркавий, О. Ґрінберґ, Г. Драненко, О. Зноско-Боровський, А. Каливода, І. Кишко, Г. Компанієць, Т. Кравцов, Ю. Макаревич, В. Пацера, Л. Спасокукоцький, О. Стеблянко, Г. Таранов, Г. Фінаровський, Г. Хоткевич, Т. Шутенко, Є. Юце­­вич та ін.

Літ.: Городецкая З., Магазинер Л. Типичные черты жанра, композиции и музыкального языка маршей // В помощь воен. дирижеру. Москва, 1955. Вып. 2; Гуменюк А. Українські народні інструменти. К., 1967; Фільц Б. Інструментальна музика в Києві // Сузірʼя. К., 1982. Вип. 16; Гордійчук М. Симфонічна музика // Історія укр. музики. К., 1992. Т. 4; Горенко-Баранівська Л. Військова музика козацько-геть­манської держави (на прикладі Київського полку 1648–1782 рр.) // Студії мистецтво­знавчі. 2003. Число 4; Хованець М. До історії становле­н­ня військово-церемоніальної музики в Україні (Козацька доба) // Musica humana. Л., 2005. Число 2.

В. В. Кузик

Завантажити статтю