Маслов Сергій Іванович

Визначення і загальна характеристика

МА́СЛОВ Сергій Іванович (17(29). 11. 1880, м. Ічня, нині Черніг. обл. — 11. 01. 1957, Київ) — літературо­знавець, книгознавець, бібліотекознавець. Брат Василя, чоловік Олени, батько Юрія Маслових. Доктор історичних наук (1948), професор (1935), член-кореспондент АН УРСР (1939). Навч. у Київ. політех. інституті (1898–1900), закін. Університет св. Володимира у Києві (1907), де був залиш. професор. стипендіатом на каф. історії російської мови та літ-ри (1907–13). Наукові дослідження займався від 1902 під керівництвом В. Перетца. Після складання магістер. іспитів (1912–13) розпочав викладац. діяльність у Київ. університеті (1913–50), на Вищих жін. курсах (1913–20), в Археол. інституті (1918–24, 1921–22 — ректор) та ін. установах. Створив і очолював Музей революції при Університеті. Був дійс. чл. Укр. наук. товариства у Києві, чл. та секр. Істор. товариства Нестора-літописця, одним із фундаторів та головою Істор.-літ. товариства при Університеті. Одним із перших в Україні почав викладати історію давньої укр. літ-ри, історію книги. Від 1923 одночасно працював в УАН: дійс. чл. н.-д. каф. мовознавства (1923–30), очолював Комітет по опису укр. стародруків при Академії (від 1924), відділи стародруків Всенар. б-ки України (1926–37) та давньої укр. літ-ри в Інституті літ-ри (1939–1950). У 1926–36 за сумісн. — голова секції та комісії історії книги в Укр. наук. інституті книгознавства. Поклав початок бібліографуванню вітчизн. рукопис. творів і стародруків, формуючи принципи збирання, наук. каталогізування і початк. коментування давніх текстів. Описав колекції рукопис. книг Софій. собору (1906), товариства Нестора-літописця (1908) та б-ки Університету св. Володимира (1910). Знавець стилю барокко в укр. літ-рі; віднайшов тексти невідомого до того часу збірника К. Зіновієва; дослідив і частково опублікував оратор. прозу М. Смотрицького, Л. Карповича, Г. Кониського, М. Максимовича; вивчав твори К. Саковича, І. Величковського, Л. Крщоновича та ін. поетів укр. бароко; дослідив барочну драматургію М. Козачинського. Автор концепції створення бібліогр. репертуару укр. стародруків. Багато уваги присвятив перекладам «Слова о полку Ігоревім». На прикладі видань К. Транквіліона-Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, Д. Туптала, І. Гізеля довів важливу метод. вимогу дослідж. стародруків: залучати й порівнювати всі можливі прим. видання, що сприяє виявленню варіантів і фальсифікатів. 1946 звинувачений в укр. буржуаз. націоналізмі як один із авторів знищеного «Нарису історії української літератури» (1945), у 1947 — за підготовлену колект. працю «Українська культура» (1944). Автор бл. 100 наук. праць, частина з яких лишилася в рукописах, серед них — матеріали до теми «Мазепа в літературі XVII–ХХ ст.», «Латинські та польські панегірики укр. письменників кінця XVII — поч. XVIIІ ст.» та ін. Посмертно опубл. монографії, над якими він працював упродовж життя: «Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность: Опыт историко-литературной монографии» (К., 1984), «П. П. Должиков і його бібліотека “Аптека для душі”» («Рукописна та книжк. спадщина України», К., 2002, вип. 7). Наук. бібліотека (понад 11 тис. т.), архів (понад 8 тис. справ), колекція платівок ученого зберігаються в НБУВ.

Завантажити статтю