Кириченко Олексій Іларіонович

КИРИЧЕ́НКО Олексій Іларіонович (12(25). 02. 1908, с. Чорнобаївка, нині Білозер. р-ну Херсон. обл. — 28. 12. 1975, Москва) — партійний і радянський діяч. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Отримав 4-класну початк. освіту. Працював на залізниці й у с. госп-ві. 1930 вступив до більшов. партії. Закін. Азово-Чорномор. ін­ститут інж.-механіків соціаліст. землеробства (м. Зерно­град Ростов. обл., РФ, 1936). Від 1938 — в апараті ЦК КП(б)У: від лютого 1941 — секр. ЦК КП(б)У з промисловості. Швидка карʼєра К. зумовлена від­сутністю кадрів, знищених під час ре­пресій, а також особистим позитив. ставле­н­ням М. Хрущова, який 1938 очолив ЦК КП(б)У. Під час 2-ї світової війни — чл. військ. рад Пд.-Зх., Донського, Пд. і 4-го Укр. фронтів, генерал-майор. Від 1944 — секр. ЦК КП(б)У з кадрів; від 1945 — 1-й секр. Одес. обкому партії (від 1946 водночас очолював міський парт. комітет); від 1949 — 2-й, від 1953 — 1-й секр. ЦК КП(б)У. Став першим українцем з походже­н­ня, який очолив цю структуру за всю попередню історію її існува­н­ня. Під час його пере­бува­н­ня на посаді кер. КПУ значно зріс від­соток українців серед її чл. (бл. 60 % заг. складу), роз­почався короткий період політики «від­лиги», викори­станий для висуне­н­ня нац.-культур. вимог (ставилося пита­н­ня про чистоту української мови, створе­н­ня умов для роз­витку нац. науки, реабілітацію ре­прес. діячів культури та їхньої творчості, скасува­н­ня цензури тощо). Під­тримував М. Хрущова у справі повале­н­ня Л. Берії та проведен­ні політики де­сталінізації. 1957–60 — секр. ЦК КПРС. Вступив у конфлікт з най­ближчим оточе­н­ням М. Хрущова, за що був зміщений. 1960–62 — директор дизел. заводу в м. Пенза (РФ). Від 1962 — пенсіонер союз. значе­н­ня. Член політбюро ЦК КПУ (1949–57), президії ЦК КПРС (1955–60). Депутат BP СРСР 2–5 скликань, BP УРСР 3–4 скликань.

Завантажити статтю