Кириченко Олексій Іларіонович
КИРИЧЕ́НКО Олексій Іларіонович (12(25). 02. 1908, с. Чорнобаївка, нині Білозерського р-ну Херсонської обл. — 28. 12. 1975, Москва) — партійний і радянський діяч. Державні та бойові нагороди СРСР. Отримав 4-класну початкову освіту. Працював на залізниці й у сільському господарстві. 1930 вступив до більшовицької партії. Закінчив Азово-Чорноморський інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства (м. Зерноград Ростовської обл., РФ, 1936). Від 1938 — в апараті ЦК КП(б)У: від лютого 1941 — секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Швидка карʼєра К. зумовлена відсутністю кадрів, знищених під час репресій, а також особистим позитивним ставленням М. Хрущова, який 1938 очолив ЦК КП(б)У. Під час 2-ї світової війни — член військової ради Південно-Західного, Донського, Південного і 4-го Українського фронтів, генерал-майор. Від 1944 — секретар ЦК КП(б)У з кадрів; від 1945 — 1-й секретар Одеського обкому партії (від 1946 водночас очолював міський партійний комітет); від 1949 — 2-й, від 1953 — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Став першим українцем з походження, який очолив цю структуру за всю попередню історію її існування. Під час його перебування на посаді керівника КПУ значно зріс відсоток українців серед її членів (близько 60 % загального складу), розпочався короткий період політики «відлиги», використаний для висунення національно-культурних вимог (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). Підтримував М. Хрущова у справі повалення Л. Берії та проведенні політики десталінізації. 1957–60 — секретар ЦК КПРС. Вступив у конфлікт з найближчим оточенням М. Хрущова, за що був зміщений. 1960–62 — директор дизельного заводу в м. Пенза (РФ). Від 1962 — пенсіонер союзного значення. Член політбюро ЦК КПУ (1949–57), президії ЦК КПРС (1955–60). Депутат Верховної Ради СРСР 2–5 скликань, Верховної Ради УРСР 3–4 скликань.