МИГА́ЛЬ Тарас Степанович (19. 07. 1920, с. Русів, нині Снятин. р-ну Івано-Фр. обл. — 13. 08. 1982, Львів) — журналіст, письмен­ник. Брат Бог­­дана і Романа Мигалів. Член СЖ (1958) та СП (1963) СРСР. Лауре­ат обл. журналіст. премії ім. К. Пелехатого (1973) та респ. премії ім. Я. Галана у галузі журналістики і публіцистики (1976). Закін. гімназію (1937) і гуманітар. ліцей (1939) у м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). Почав писати ще будучи гімназистом, від 1940 друкувався. 1946 вступив на лікув. факультет Львів. мед. ін­ституту. Від цього ж року М. пере­бував на журналіст. роботі і був працівником г. «Czerwony sztandar», ст. ред. Львів. книжк.-журнал. видавництва, вла­скором респ. г. «Літературна Україна», а від 1964 — завідувач від­ділу нарису і публіцистики ж. «Жовтень» (нині «Дзвін»). Ви­ступав у ЗМІ зі ста­т­тями, нарисами, фейлетонами, памфлетами, які пізніше уві­йшли до зб. «Живим і мертвим», «АБН» (обидві — Львів, 1967), «З-під ганебного стовпа» (К., 1974), «Страх перед правдою» (Л., 1978), «На роз­пу­т­тях велелюдних» (К., 1982). Автор зб. оповідань і нарисів «На бистрині» (1960), «Зу­стріч літа» (1963), «Білий гуцул. Три тости» (1964), а також циклу романів про нім.-фашист. окупацію Львова під час 2-ї світової вій­ни: «Шинок “Оселедець на ланцюзі”» (1966), «Вогонь і чад», «Фабрика літаків “Деревʼяна пі­дошва”» (1970), «Пробуджене місто» (1976), «Ос­тан­ній пароль» (1979; усі — Львів). Письмен­нику О. Гаврилюку присвятив худож.-докум. повість «Із життя не піду ніколи» (Л., 1978). Рад. влада надмірно опікувалася політ. сатирою соціаліст. спрямува­н­ня і всіляко її під­тримувала, тож частину творів М. пере­кладено російською мовою. 2010 у Львові ви­йшла кн. «Тарас Мигаль. Життя повне непоро­зумінь і тихого смутку: твори, документи, критичні стат­ті, спогади сучасників», у якій важливе місце посідають документи, а також спогади колег про жит­тєві перипетії і творчу заангажованість письмен­ника. 1950 М. був незакон­но ре­пресований. Реабіліт. 1956.