Мизь Роман

МИЗЬ Роман (14. 08. 1932, м. Дрогобич, нині Львів. обл. – 13. 11. 2017, м. Новий Сад, Сербія) – український церковний і громадсько-культурний діяч, письменник та журналіст у Сербії. Син Б. Мизя. Член НТШ (1988), Укр. істор. товариства у США. 1933 разом із родиною переїхав у с. Липовляни (Югославія, нині Хорватія). Закін. Катол. богослов. факультет у Заґребі (1959). У 1958 рукопоклад. на греко-катол. священика і признач. капеланом у Липовлянах; 1960–66 також виконував обов’язки декана Славон. деканату; 1968–2013 – парох церкви св. апостолів Петра і Павла у Новому Саді. 1985 Рим. Конгрегацією іменов. ставрофор. протоієреєм. Член ради священиків (від 1971), радник єпископа, чл. Консисторії і пасторально-катехит. ради (1983–96) Крижевац. єпархії; радник єпископа Апостол. екзархату для греко-католиків у Сербії і Чорногорії (від 2003). Водночас із виконанням душпастир. обов’язків продовжив освіту: заочно студіював історію в УВУ (Мюнхен), де здобув ступ. магістра; югослав. літературу й історію мистецтва – у Заґреб. університеті, заг. історію – в Університеті Нового Саду; двічі здобув ступ. магістра теології (у Пряшів. університеті та Папській теол. академії у Кракові), почес. д-р Протестант. теол. факультету в Новому Саді (2008). Викладав теологію екуменізму та історію Сх. Церков у Теол.-катехит. інституті ім. св. Альберта Великого в Суботиці й Новому Саді (1994), читав курси лекцій у Вищій баптист. теол. школі, Школі екуменізму, на Протестант. теол. факультеті у Новому Саді. Чл., 1994–95 – голова Союзу русинів і українців Югославії. Заснував і редагував передачі українською мовою на радіо м. Баня-Лука (Югославія, нині Боснія та Герцеґовина, 1967–68), програму «Укра-їнські обрії» на радіо Нового Саду (1992–99); у 2003–04 – ред. укр. передач на телебаченні, від 2004 – відп. ред. укр. і русин. передач на радіо «Марія» у Новому Саді. 1987–92 на радіо «Вільна Європа» звучали неділ. проповіді М. українською мовою (під псевд.), частину яких надрук. окремою кн. «Християнство – що це, властиво?» (Л., 1994). Його проповіді, які 1992–97 під назвою «Листи священика» читали русин. мовою на радіо Нового Саду, зібрані в кн. «Дар мудросци» (1993) і «Дар розума» (1996), духовні роздуми 2002 в г. «Руске слово» – у кн. «З Исусом насамо» (2003; усі – Нови Сад). Член ред. часопису «Нова думка» (Вуковар, від 1971), гол. ред. ж. «Дзвони» (1994–95), «Новосадські дзвони» (1998–2001). Автор богослов.-екуменіч. праць, книг істор. і культур. тематики «Священїки Осєцкого викарията» (кн. 1–2, 1993–94), «Зоз скарбнїци християнскей култури» (1994; усі – Нови Сад), «Kršća-nski Istok», «Uvod u teologiju eku-menizma», «Vjerske sljеdbe» (усі – Ветернік, 2001), «Religijska slika Evrope», «Слідами лемків» (обидві – 2002), «Библия: слово Боже за шицки часи» (2005), «На каменю збудована», «Три конари християнства» (обидві – 2006), «Наша християнска вира и живот» (2007), «Izazovi i problemi ekumenizma. Ekumenska propedeutika i doktri-narne razlike» (2008), «Enciklopedi-jski pregled pojmova kršćanske kulture iz katiličke perspektive» (2010), «Церковни литурґийно-литурґични лексикон», «Нашо християнски швета» (обидві – 2011), «Нашо християнски обовязки», «Енциклопедийни прегляд християнскей култури. Вибрани релиґийни поняца» (обидві – 2012), «Наша (моя) Церква» (2013; усі – Нови Сад), «Hrišćanstvo – putevi i stranputice: Leksikon crkvenih i vjerskih zajednica, sljedbi i jeresi» (Zemun, 2014). Написав кн. про українців у Липовлянах («Ukrajinci u Lipovljanima i Novoj Subockoj», Novska, 1973; Vukovar, 2004), історію греко-катол. парафій у Липовлянах («Греко-католицька парафія в Липовлянах, її початки та минуле», 1973), Руському Керестурі («Живот чече и капка. История парохиї у Руским Керкстуре», 2010) і Новому Саді («Наша церква з народом од початку. История парохиї у Новим Садзе», 2013); видав 7 кн. «Матеріали до історії українців у Боснії» (2004–13; усі – Нови Сад), що містять маловiдомi публікації та архiвнi документи про переселення українцiв з Галичини в Боснію, їхнє церк. і сусп. життя упродовж перших десятилiть 20 ст. До 250-річчя початку переселення русинів у колишню істор. обл. Бачка (нині Сербія) греко-катол. парафія св. апостолів Петра і Павла у Новому Саді видала 15 книг М. та ін. авторів у серії «Меморіал 250» (1993–99). У парафіял. б-ці завдяки його зусиллям зібрана не тільки найповніша література про русинів і українців Сербії, Хорватії, Боснії, а й вид. у галузі світ. українознавства. Виступав із доповідями на наук. конф., зокрема у Новому Саді (1970, 1995), Римі, Мюнхені (1988), Києві (1990), Ужгороді (1991, 1993, 1994), Львові (1996), Пряшеві (2005). Автор статей в ЕУ, «Encyclopedia of Ukraine», «Енциклопедії української діаспори» та ін. енциклопедіях і довідниках.

Літ.: Цап М. М. У служби церкви и народу // Новосадски дзвони. 1997. № 7–9; Мушинка М. Найпродуктивніший український священик в Сербії (До 80-річчя з дня народження о. Романа Мизя) // Голос Союзу русинів-українців Сербії. 2013. № 16.

Н. С. Стаценко, М. М. Цап

Рекомендована література

Цап М. М. У служби церкви и народу // Новосадски дзвони. 1997. № 7–9;
Мушинка М. Найпродуктивніший український священик в Сербії (До 80-річчя з дня народження о. Романа Мизя) // Голос Союзу русинів-українців Сербії. 2013. № 16.