Микитенко Олексій Васильович

МИКИТЕ́НКО Олексій Васильович (12. 03. 1946, с. Бутівці Хорол. р-ну Полтав. обл.) — прозаїк, публіцист. Член НСПУ (1983). Закін. Харків. політех. ін­ститут (1971). Працював інж., н. с. у н.-д. установах Харкова, Хорол. рай. обʼ­єдн. «Cіль­госптехніка» (Полтав. обл.), оглядачем у г. «Київська правда», «Столиця», «Українська столиця», «День», ж. «Вітчизна», «Київ» у Києві. Автор зб. оповідань «Залізний дощ» (1982), публіцист. роз­відки про творчість А. Погрібного «Лицар української національної ідеї» (2012); у зб. прози трьох авторів «Подорожі із маленькою дочкою» (1987; усі — Київ) вміщено повість М. «Таїна». Уривки із роману «Аварія», низка оповідань та числен­ні нариси М. опубл. у колектив. збірниках і періодиці. У проз. творах, які по­збавлені дидактики, моралізаторства та закритих закінчень, що тим самим ніби повністю вичерпують подальший жит­тєвий шлях героїв, тяжіє до аналіт. стилю, психологізму. Художнє письмо предметне, образне й пластичне, максимально на­ближене до заг.-нар. укр. нац. сприйня­т­тя. Характер. особливістю знач. частини творів автора, до того ж рад. періоду творчості (зокрема оповіда­н­ня «Три тополі», «Пере­міна», «Молодий і молода», «Друге прі­звище», «Коли сивіє камі­н­ня», «Сон срібних лебедів»), є присутність у них такої складової суб­станції люд. буття, як смерть, наявність якої не лише робить існува­н­ня героїв наповненішим і більш змістовним та невід­ʼємним від реальності, а й най­глибше, можливо, являє люд. сутність кожного з них.

Завантажити статтю