Микитка Осип

МИКИ́ТКА Осип (21. 02. 1878, с. Заланів, нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл. — 1920, Москва) — військовик. Генерал-хорунжий УГА. Закін. гімназію у м. Перемишль (нині Польща), кадет. школу у Відні (1902). Служив у австро-угор. армії. З поч. 1-ї світової вій­ни воював на Рос., від 1915 — на Албан. фронтах. Від січня 1918 — командир Легіону УСС. З утворенням ЗУНР і поч. укр.-польс. вій­ни — організатор і командир груп «Старе Село», «Північ» на фронті Рава-Руська–Сокаль, які від листопада 1918 вели бої за Львів. Від січня 1919 — командир 1-го Галиц. корпусу. Відзначився у червні 1919 в ході Чортків. офензиви, коли його корпус зайняв м. Броди (нині Львів. обл.) і наблизився до Львова. У серпні того ж року брав участь у визволенні Києва, признач. його військ. комендантом. Від листопада 1919 — командувач УГА. З метою її порятунку уклав договір із командуванням Добровол. армії генерала А. Денікіна. У лютому 1920 виступив проти переходу УГА на бік Червоної армії і намагався вивести укр. частини для інтернування на тер. Румунії. Заарешт. органами ВЧК. Деякий час утримувався в Одесі, згодом вивезений у концтабір Кожухів побл. Москви. Відхилив неодноразові пропозиції перейти на службу до Червоної армії. У серпні 1920 переведений до Москви, незабаром розстріляний в ув’яз-ненні. У Львові ім’ям М. названо вулицю.

Рекомендована література

1. Максимчук І. Кожухів. Л., 1930;
   Google Scholar Internet
2. Українські Січові Стрільці 1914–1920. Л., 1935;
   Google Scholar Internet
3. Денник Начальної команди Української Галицької Армії. Нью-Йорк, 1974;
   Google Scholar Internet
4. Легкий З. Терновий вінок генерала Микитки // Літопис «Червоної калини». Л., 1993. Ч. 1–2;
   Google Scholar Internet
5. Литвин М., Науменко К. Військова еліта Галичини. Л., 2004;
   Google Scholar Internet
6. Вони ж. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю