МИКОЛА́Я СВЯТО́ГО ЦЕ́РКВА — памʼятка народної архітектури та монументального живопису 15–18 ст. Роз­таш. у с. Середнє Водяне Рахів. р-ну Закарп. обл. Найдавніші кон­структивно-будівн. компоненти «горішньої» («верх­ньої») церкви датують 1428. Належить до найдавніших закарп. храмів потиської групи. Бл. 1600, ймовірно, добудовано зруби над опаса­н­ням усіх 3-х частин споруди. Бл. 1760 від­ремонтовано і над бабинцем зведено високу каркасну вежу з шатровим верхом; поруч із церквою — низька дерев. каркасна дзвіниця під шатровим дахом. Храм деревʼяний, тридільний, із рівноширокими нефом і бабинцем, гранчастим 5-стін. вівтарем. Високий дво­схилий дах, а частково і стіни, покриті гонтом; на пд. і пн. стінах бабинця збереглися вузькі вікна готич. стрілчастої форми. В інтерʼєрі — позолочений різьблений чотири­ярус. іконостас 1761 та частково збережені на стінах первісні роз­писи, ймовірно, 17 ст., які є ви­знач. творами нар. малярства. Стелю роз­писано пізніше, очевидно, на­прикінці 18 — на поч. 19 ст. На збережених фрагментах роз­писів у вівтар. частині зображені «Трійця Новозавітна» — на плафоні, «Неопалима купина» — у зх., «Таємна вечеря» — у пн. частинах святилища. У нефі роз­міщено композиції «Страсті Господні», у бабинці збереглися фрагменти «Страшного суду», по­статі святих, поряд з якими — порт­рет ктитора храму священика Никора в молитов. позі перед іконою св. Миколая. З особливою майстерністю виконано роз­писи бабинця, що засвідчують тенденцію до вираз. гуманізації тогочас. сакрал. мистецтва. Урочистим монументалізмом по­знач. роз­таш. на склепін­ні образ Пресвятої Богородиці «Знаме­н­ня», написаний у традиціях нар. декор. мистецтва. Церкву від­ре­ставровано 1968 (арх. І. Могитич), 1995 пере­дано православʼю. Храм є унікал. памʼяткою закарп. школи тесляр. майстерності і разом із роз­писами належить до найдовершеніших творів в укр. монум. мистецтві. У селі збережено також «долішню» («нижню») церк­ву св. Миколи, збудовану в серед. 17 ст. із масив. дубових брусів.