МИКОЛИ МОКРОГО ІКОНА
Визначення і загальна характеристика
МИКО́ЛИ МО́КРОГО ІКО́НА — найдавніша чудотворна ікона кафедрального Софійського собору в Києві. Зберігалася на хорах ліворуч — у дубовому різьбленому кіоті на стіні Микол. нефа. Геральдист і мистецтвознавець М. Битинський, який бачив її бл. 1954 на еміграції, писав: «Розмір образа досить великий, у площі 43 × 33 1/2 інчів [дюймів]; намальовано його на грубій кипарисовій дошці чи сказати б вірніш — на трьох зліплених дошках, скріплених двома сильними шпугами. Дошка і шпуги заховалися назовні добре й від часу заялозились і закостеніли, але всередині виявляють вже значну струхлявість. Всю ікону покриває тяжка, лита “срібна” риза з відповідними прорізями для обличчя святого і рук. На ризі навколо голів святих — Миколи і по боках його Христа та Богородиці приковані візерункові німби». Перші дослідж. М. М. І., датованої часами великих князів київських Володимира Святославича та Ярослава Мудрого, розпочали в 19 ст. М. Закревський, П. Лебединцев та ін. 1882 її реставрував А. Прахов. 1943 М. М. І. вивіз із Софій. собору та з Києва єпископ Переяславський Мстислав (Скрипник). У Варшаві він передав її архієпископові Палладію (П. Відибіді-Руденку), який бл. 1950 переїхав до США, а 1954 передав ікону під опіку настоятелеві церкви у Торонто о. В. Сагайдаківському. Згодом вона зберігалася у Свято-Троїц. церкві у Нью-Йорку. Художник А. Романюк виконав копію М. М. І., оригінал було сховано у невідомому місці. 20 жовтня 1990 патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник), який приїхав до Києва, оголосив на Софій. площі, що привіз ікону із собою. Однак у редакц. статті церк. місячника «Українське православне слово» за січень 1991 зазначено: «Зменшена копія має срібну сорочку й була прикрасою Трапезної церкви, яку звали звичайно “Малою Софією”». Нині ікона, привезена патріархом Мстиславом (Скрипником), зберігається у церкві Миколи Набережного в Києві.
Рекомендована література
Завантажити статтю
