Минко Василь Петрович

Визначення і загальна характеристика

МИНКО́ Василь Петрович (01(14). 01. 1902, с. Минківка, нині Валків. р-ну Харків. обл. — 30. 01. 1989, Київ) — прозаїк, драматург. Після закінче­н­ня Валків. ремісн. училища був обраний до волос. ревкому, а потім виконкому, у якому завідував від­ділами нар. освіти і земельним. У цей час організував сільс. театр, де ставив та грав у влас. пʼєсах. Від 1922 навч. на робітфаці Харків. с.-г. ін­ституту, від­відував «понеділки» літ. організації «Плуг», актор. студію театру «Міс­сурі» та грав у самодіял. театрі Селян. будинку, видав перші книжки — агітац. пʼєси для самодіял. театру: «Лісові круки», «Купала» (обидві — 1924), «Ой у полі жито» (1926). Зро­зумівши своє літ. й театр. поклика­н­ня, покинув с.-г. ін­ститут, був при­званий до війська. Повернувшись до Харкова, працював у ред. газет, вступив до літ. організації «Плуг», навч. у Харків. ІНО (1929–31). Написав низку нарисів та оповідань, які ви­йшли у Харкові окремими книжками — «Власть на місцях» (1927), «Люди повітря» (1928), «Беладон­на» (1929), «Лісова бувальщина», «На пере­праві» (обидві — 1930), «Мій земляк» (1932); повісті «Штурмівці» (1931), «Ярина Черкас» (1936), «Творці краси» (1937), «У боях заво­йоване» (1938). Попри демонстративну лояльність письмен­ника до рад. влади, його книжки нещадно критикувала ортодоксал. критика: повість «Беладон­на» — за невмі­н­ня зна­йти топове в соц. дійсності; «Штурмівці» — за паніч. страх перед тимчас. побут. труднощами в буд-ві металург. комбінату; кн. «Ярина Черкас» 1939 вилучено й знищено за правдиве від­ображе­н­ня варвар. методів проведе­н­ня колективізації. У час винище­н­ня укр. інтелігенції НКВС виписало ордер на арешт М., але чекісти помилилися і в будинку «Слово» за­йшли в квартиру поверхом нижче, до В. Мисика. Той не подав виду, що при­йшли не за адресою, й дав себе заарештувати, а дружину послав до М. з попередже­н­ням про арешт і порадою зникнути з Харкова. М. втік, а В. Мисик залишився в лабетах НКВС. Коли на на­ступ. день він звернув увагу слідчого на помилку, то почув, що НКВС ніколи не помиляється. Так ціною влас. життя В. Мисик врятував М. від ре­пресій. У роки 2-ї світової вій­ни М. — кор. фронт. газет. Після вій­ни продовжив традиційну для себе творчість з оспівува­н­ня пере­мог рад. народу у від­будові нар. господарства в повістях та зб. оповідань «Над річкою Хоролом» (1949), «Повна чаша» (1950), «Ясні зорі» (1951). Класич. на­дба­н­нями укр. літ-ри 20 ст. стали дві групи творів М. Перша — комедії: «Не називаючи прі­звищ» (1952), «Мовчати заборонено» (1955), «На хуторі біля Диканьки» (1958), «Жених з Аргентини» (1960), «Соловей у міліції» (1962), «Давайте не будемо» (1962; 1983), «Комедія з двома інфарктами» (1967), «На душу населе­н­ня» (1970), «Увага, Какаду!» (1972), «Притча про шлагбаум» (1976), «Його величність — коровай» (1978). Комізм М. спрямов. на висміюва­н­ня реал. явищ соціаліст. дійсності, без­дарності бюрократ. апарату, небажа­н­ня роз­вʼязувати пекучі для народу про­блеми. М. писав про виродже­н­ня комуніст. ідеї та неможливість її реал. втіле­н­ня в життя; вона давно вже пере­творилася на годівничку для різного роду при­стосуванців. Особливо рев. значе­н­ня мала перша комедія «Не називаючи прі­звищ». Написана ще за часів сталінщини, вона стала актом подола­н­ня укр. літ-рою «теорії» без­конфліктності, свідче­н­ням її оздоровле­н­ня на гуманіст. засадах. Друга група творів — це його мемуаристика: автобіогр. повісті «Моя Минківка» (1962; 1969), «Червоний Парнас» (1972), «Їхав козак на війноньку» (1979), кн. спогадів «З пером, як з багнетом» (1981), «З криниці памʼяті» (1988; усі — Київ). Можливо, в М. первісно й не було задуму писати літ. мемуари; перша частина повісті «Моя Минківка» (1962) роз­повід­ала про рев. події в селі. Але після появи трилогії Ю. Смо-лича «Роз­повіді про неспокій» і М. наважився роз­повісти про свій літ. шлях. Повість «Червоний Парнас» вже мала підзаголовок «Сповідь колишнього плужанина» й містила багато цікавих по­дробиць з літ. життя 1920-х рр. У на­ступ. книжках він подав порт­рети багатьох літ. сучасників.

Тв.: Ви­брані твори. 1962; Комедії. 1965; Пʼєси. 1977; Ви­брані твори: У 2 т. 1981 (усі — Київ).

Літ.: Здоровега В. Й. Сучасна українська комедія. К., 1959; Вакуленко Д. Пером комедії й сатири // Дні­про. 1982. № 1; Костюк Г. Зу­стрічі і проща­н­ня. Едмонтон, 1987. Кн. 1; Едмонтон; Торонто, 1998. Кн. 2; К., 2008. Кн. 1–2.

І. Л. Михайлин

Завантажити статтю