Миргородський художньо-промисловий коледж

МИ́РГОРОДСЬКИЙ ХУДО́ЖНЬО-ПРОМИСЛО́ВИЙ КО́ЛЕДЖ ім. М. Гоголя — середній на­вчальний заклад, що готує фахівців з керамічного мистецтва. Засн. 1896 як Миргород. худож.-пром. школа ім. М. Гоголя, під­порядк. Полтав. губерн. земству. Навч. заклад готував фахівців зі створе­н­ня гончар., теракотов., ма­йолік., фаянс. і порцелян. виробів, поширював серед ремісників Полтав. губ. художні й тех. знан­ня з керам. виробництва. 1918–19 — худож.-пром. ін­ститут, 1920–29 — худож.-керам. технікум із профтех­­школою, 1929–33 — ін­ститут буд. матеріалів із робітфаком і керам.-індустр. технікумом, 1931 діяв склотехнікум, 1933–36 — технікум будматеріалів, від 1936 — керам. технікум ім. М. Гоголя, від 2011 — сучасна назва, у складі Полтав. тех. університету. Коледж має два навч. корпуси — старий у стилі франц. ренесансу (1892, арх. О. Ширшов; памʼятка історії та архітектури) і новий за типовим проектом (1989, на 750 місць), гуртожиток на 400 місць. На ден­ному і заоч. від­ділах готують молодших спеціалістів за спеціальностями: декор.-ужитк. мистецтво (спеціалізація «художня кераміка»), виготовле­н­ня тугоплавких неметал. та силікат. матеріалів і виробів, монтаж і обслуговува­н­ня теплотех. устаткува­н­ня і систем теплопо­стача­н­ня, прикладна екологія, діловодство, економіка під­приємства, фінанси і кредит, готел. обслуговуваня. Навч. 452 особи (2016). На­прикінці 19 — поч. 20 ст. досвідчені майстри школи й вихованці виготовляли порцелян. та фаянс. вироби, ма­йолік. і теракотово-емальов. плитки, кахлі для оздобле­н­ня фасадів світських будинків, храмів у Полтаві, Полтав. губ., С.-Петербурзі, Буенос-Айресі (іконостаси для рос. посол. церкви, 1900, арх. М. Никонов; варіант для Успен. собор. церкви в Миргороді, екс­понується у вестибюлі й музеї навч. закладу, 1902). Прагне­н­ня О. Сластьона впровадити у навч. процес укр. орнаментику не зна­йшло під­тримки в тогочас. умовах. У 1918–19 ін­ститутом керував В. Кричевський. Вироби педагогів і вихованців екс­понували на між­нар. і всерос. ви­ставках у С.-Пе­тербурзі (1900, золота медаль; 1902, 1905 — бронз. медалі; 1907, мала срібна медаль; 1912, велика золота медаль), Києві (1908–10; велика золота медаль, 1913), Катеринославі (нині Дні­про, 1910), Всесоюз. с.-г. та кус­тарно-пром. ви­ставці (Москва, 1923, почес. диплом 2-го ступеня), містах Німеч­чини (1920-і рр.), Всеукр. ювіл. ви­ставці 1927 у Харкові, Києві, Одесі, на ВДНГ СРСР у Москві (1969), Полтав. ХМ (1976), Велико-Тирново (Болгарія, 1982), Кошаліні (Польща, 1984). У 20 ст. викладали ви­значні педагоги-художники Ф. Балавенський, М. Касперович, Ф. Красицький, В. Кричевський, Ю. Михайлів, С. Налепинська-Бойчук, І. Падалка, Р. Пельше, Є. Сагайдачний, О. Сластьон, талановиті керамісти О. Білоскурський, П. Ваулін, Ю. Лебіщак, С. Патковський, І. Українець. Серед ві­домих випускників — скульптор М. Гаврилко, живописці О. Бізюков, І. Северин, графік Р. Лісовський, керамісти І. Бережний, М. Гладкий, Ф. Кариков, В. Требушний, П. Шумейко, художник декор. мистецтва О. Саєнко, теоретик мистецтва М. Писанко, ре­ставратор Л. Калениченко, вчені-кераміки В. Візир, В. Лиско, Є. Литвиненко, І. Мороз, С. Она­цький, філософ Л. Губерський, мистецтво­знавець В. Ханко. На багатьох керам. під­приємствах України працювали художники Р. Вакула, І. Віцько, М. Козак, Н. Луганько, М. Ніколаєв, В. Оврах, З. Олексенко, С. Пасічна, Б. Пʼя-нида, І. Сень, В. Сіробаба-Климко, Л. Шевченко, а також у Казах­стані, Молдові, Монголії, Росії, Таджики­стані, Узбеки­стані. Створ. музей кераміки (бл. 10 тис. од.). На поч. 20 ст. наді­йшла цінна в худож. від­ношен­ні та єдина в Україні колекція з бісквіта — копії зі знаменитих робіт майстрів пластики А. Адамсона, Ф. Гордєєва, М. Піменова, Е. Фальконе, згодом зразки європ. й сх. (китай. і япон.) кераміки, фаянс Межигірʼя, ф-ки І. Левинського зі Львова тощо. Екс­понується копія амфори з Пере­щепин. скарбу кочівників 7 ст. н. е. на Полтавщині (1916). Знач­на кількість музей. речей виготовлена викл., майстрами і вихованцями кін. 19 ст. — поч. 21 ст. Директор — С. Маслен­ников, О. Сластьон, В. Кричевський, А. Іванов, І. Лукʼяненко, М. Коваленко, засл. працівник нар. освіти УРСР В. Ковган, від 2015 — О. Дубина.