Мироненко Анатолій Антонович

Визначення і загальна характеристика

МИРО́НЕНКО Анатолій Антонович (25. 04. 1937, с. Росава Миронів. р-ну Київ. обл. — 24. 08. 2009, м. Сло-в’яногірськ Донец. обл.) — поет, критик. Член НСПУ (2003). Премія ім. В. Сосюри (1994). Закін. Горлів. пед. інститут іноз. мов (Донец. обл., 1959). Служив військ. перекладачем (1962–67); працював учителем у м. Краматорськ (Донец. обл., 1967–71); ст. методистом екскурсій. бюро (1971–74), вихователем школи-інтернату (1974–83), різьбярем по дереву, сторожем у Слов’яногірську. Захоплювався філософією і поезією. 1970 за наклепом і доносом його перша зб. «Колір щастя», відредагов. і художньо оформлена, була знята з виробництва. Після виходу поет. зб. «Росава» (Д., 1978; за сприяння письменників Г. Кривди і К. Тесленка) за відмову спів­працювати з КДБ змушений був писати «в стіл». У серед. 1990-х рр. написав драму-феєрію «Артеміада» і драм. поеми «Ідол» та «Прометей», віршов. казки «Казка про подорожнього і трьох вітрів» (для дітей) та «Казка про Поета, Славу і Царя». Автор поет. зб. «Вічні косарі» (Х., 2000), двотомника поезій та драм. творів «Я — Святославич» (Краматорськ, 2002–03), кн. «Моє Святогір’я» (2008), «Вселенской печали по-ра» (2010) в перекл. російською мовою, фундам. праці «Філософія життя і кінець основного питання філософії» (2006; усі — Харків), а також низки рец. на твори укр. письменників. Окремі твори вміщені у колектив. зб. «Донец идет через кряж» (Сталино, 1958), «Соцветье» (1977), «Земле рідна, колискова» (2001; обидві — Донецьк). В останні роки життя друкувався в газетах і журналах Краматорська, Донецька, Харкова, Києва, а також за кордоном. Пісня «Плакуча верба» на слова вірша М. стала гімном укр. діаспори в Канаді, Арґентині, Бразилії. Основна тематика творчості — сучасність, її найболючіші і найнагальніші проблеми, хоча й чимало творів стосуються історії, природи, кохання, любові до рідної землі. Худож.-естет. спрямування різноманітне, значну увагу звертав на стосунки людини і влади, людини і релігії.

Завантажити статтю