Миронець Іван Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

МИРОНЕ́ЦЬ Іван Дмитрович (04. 09. 1900, м. Дубно Волин. губ., нині Рівнен. обл. — 28. 12. 1937, Миколаїв) — літературознавець, педагог. Навч. 1923–25 на літ. факультеті Ніжин. ІНО (нині Черніг. обл.), 1925 разом з П. Одарченком вступив до аспірантури при Н.-д. каф. історії культури і мови, 1926 відрядж. у Черніг. музей М. Коцюбинського для вивчення рукописів письменника. 1926–28 — асп. Кабінету пошевченків. літ-ри Київ. філії Інституту Т. Шевченка ВУАН, де разом з ін. аспірантами — Є. Кирилюком, А. Лебедем, Л. Смілянським, Л. Підгайним упорядковував ше-вченкозн. бібліографію, 1928–31 — науковий співробітник цього ж Ін–ту. Автор розвідок «Робота шевченківських установ» («Пролетарська правда», 1930, 11 березня), «Новознайдений рукопис збірки творів Т. Г. Шевченка» («Шевченко. Річник 2», Х., 1930), «Chevtchenko et sa poésie» («Шевченко і його поезія») («Lib-rairie ukrainienne d’etat Literrature et Art», 1930, № 1), яку згодом як післямову передруковано у вид. «Кобзар» з передмовою Андрія Річицького та ілюстраціями В. Седляра (Х.; К., 1931; 1933), у підготовці якого брав участь і М. разом з М. Новицьким, О. Дорошкевичем та ін. З нищів. критикою цього вид. виступив Є. Кирилюк («Літературна газета», 1933, № 23; «Життя й революція», 1934, кн. 1), який назвав автора передмови й упорядників «актив. контрреволюціонерами», книга невдовзі була заборонена. На жаль, під час перевидання цього «Кобзаря» 2009 і 2013 франкомовну статтю М. вилучили. У літературозн. доробку М. — яскраво новатор. за своєю суттю теор. ст. «До питання про об’єкт літературної критики» («Критика», 1929, ч. 1), дві розлогі вступні ст. «Формально-стильові особливості українського літературного процесу 90–900-их» і «З історії літературних взаємин» до антології «Прозаїки 90–900-х» (Х.; К., 1930, т. 1, 2), розвідка «Фата-Морґана в основних стильових виявленнях» (зб. «Коцюбинський», Х., 1931, т. 1), ґрунт. передмови до низки вид., напр., до кн. «Вибрані твори» А. Тесленка (Х.; К., 1929), влас. нарису «Творчість В. Стефаника» (К., 1929), повісті «Великий в малім і малий у великім» О. Плюща (К., 1930), публікації в періодиці про твори О. Слісаренка, О. Шишацького-Ілліча, О. Плюща; рец. на нові книги В. Стефаника, Т. Бордуляка, Н. Кобринської, А. Крушельницького, І. Савченка, Гео Шкурупія, Л. Чернова-Малошийченка; перекл. (з російської мови) П. Куліша «Шукачі щастя» (К., 1930). Згодом М. звинуватили в «антимарксист. збоченнях», що змусило його опублікувати ст. «Биймо по своїх помилках. Порядком самокритики» («Життя й революція», 1931, кн. 8) і каятися у своїх «гріхах». Через переслідування виїхав з Києва, деякий час працював доцент Ка-м’янець-Поділ. інституту соц. виховання (нині Хмельн. обл.) і Дніпроп. пед. інституту (нині Дніпро), проф. Криворіз. (Дніпроп. обл.), а від 1935 — Микол. пед. інститутів. У жовтні 1937 заарешт., 28 грудня того ж року за звинуваченням в участі у контррев. терорист. організації засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1967.

Завантажити статтю