МИРОНЕ́ЦЬ Іван Дмитрович (04. 09. 1900, м. Дубно Волин. губ., нині Рівнен. обл. — 28. 12. 1937, Миколаїв) — літературо­знавець, педагог. Навч. 1923–25 на літ. факультеті Ніжин. ІНО (нині Черніг. обл.), 1925 разом з П. Одарченком вступив до аспірантури при Н.-д. каф. історії культури і мови, 1926 від­рядж. у Черніг. музей М. Коцюбинського для ви­вче­н­ня рукописів письмен­ника. 1926–28 — асп. Кабінету пошевченків. літ-ри Київ. філії Ін­ституту Т. Шевченка ВУАН, де разом з ін. аспірантами — Є. Кирилюком, А. Лебедем, Л. Смілянським, Л. Під­гайним упорядковував ше-вченкозн. бібліо­графію, 1928–31 — науковий спів­робітник цього ж Ін–ту. Автор роз­відок «Робота шевченківських установ» («Пролетарська правда», 1930, 11 березня), «Ново­зна­йдений рукопис збірки творів Т. Г. Шевченка» («Шевченко. Річник 2», Х., 1930), «Chevtchenko et sa poésie» («Шевченко і його поезія») («Lib-rairie ukrainienne dʼetat Literrature et Art», 1930, № 1), яку згодом як післямову перед­руковано у вид. «Кобзар» з перед­мовою Андрія Річицького та ілюстраціями В. Седляра (Х.; К., 1931; 1933), у під­готовці якого брав участь і М. разом з М. Новицьким, О. Дорошкевичем та ін. З нищів. критикою цього вид. ви­ступив Є. Кирилюк («Літературна газета», 1933, № 23; «Життя й революція», 1934, кн. 1), який на­звав автора перед­мови й упорядників «актив. контр­революціонерами», книга не­вдовзі була заборонена. На жаль, під час пере­ви­да­н­ня цього «Кобзаря» 2009 і 2013 франкомовну ста­т­тю М. вилучили. У літературозн. доробку М. — яскраво новатор. за своєю суттю теор. ст. «До пита­н­ня про обʼєкт літературної критики» («Критика», 1929, ч. 1), дві роз­логі вступні ст. «Формально-стильові особливості українського літературного процесу 90–900-их» і «З історії літературних взаємин» до антології «Прозаїки 90–900-х» (Х.; К., 1930, т. 1, 2), роз­відка «Фата-Морґана в основних стильових виявле­н­нях» (зб. «Коцюбинський», Х., 1931, т. 1), ґрунт. перед­мови до низки вид., напр., до кн. «Ви­брані твори» А. Тесленка (Х.; К., 1929), влас. нарису «Творчість В. Стефаника» (К., 1929), повісті «Великий в малім і малий у великім» О. Плюща (К., 1930), публікації в періодиці про твори О. Слісаренка, О. Шишацького-Іл­ліча, О. Плюща; рец. на нові книги В. Стефаника, Т. Бордуляка, Н. Кобринської, А. Крушельницького, І. Савченка, Гео Шкурупія, Л. Чернова-Малошийченка; перекл. (з російської мови) П. Куліша «Шукачі щастя» (К., 1930). Згодом М. звинуватили в «антимарксист. збоче­н­нях», що змусило його опублікувати ст. «Биймо по своїх помилках. Порядком самокритики» («Життя й революція», 1931, кн. 8) і каятися у своїх «гріхах». Через пере­слідува­н­ня ви­їхав з Києва, деякий час працював доцент Ка-мʼянець-Поділ. ін­ституту соц. вихова­н­ня (нині Хмельн. обл.) і Дні­проп. пед. ін­ституту (нині Дні­про), проф. Криворіз. (Дні­проп. обл.), а від 1935 — Микол. пед. ін­ститутів. У жовтні 1937 заарешт., 28 грудня того ж року за звинуваче­н­ням в участі у контр­рев. терорист. організації засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1967.