Миронюк Лавро Зиновійович
МИРОНЮ́К Лавро Зиновійович (18(30). 08. 1887, с. Рахнівка, нині Гайсин. р-ну Вінн. обл. — весна 1931, Відень) — поет. Закін. церк.-учител. школу в с. Степашки (нині Гайсин. р-ну, 1906). Учасник 1-ї світової війни та Визв. змагань 1917–21. Учителював на Вінниччині та Кропивниччині. Деякий час редагував у Гайсині г. «Народна думка». Опинився за кордоном, перебував у таборі для інтернов. укр. вояків у Воломині побл. Варшави. 1921 виїхав до Праги і вступив на філос. факультет Карлового університету, студіював також на курсах в УВУ. Через нерв. недугу припинив навч. і 1923 переїхав до Відня, де тривалий час лікувався. З його поет. спадщини зберігся лише 61 вірш — пейзажна і реліг. лірика, елегійно-баладні й міфол. сюжети з мотивами трагізму буття, характер. для укр. поезії періоду Визв. змагань. Їй властиві зв’язок з фольклором, нар.-поет. стилістика, муз. поетика. Про вірші земляка схвально відгукнувся В. Стус. Від 1990-х рр. поет. добірки М., розвідки про нього почали з’являтися в укр. періодиці та збірниках, зокрема «Світовид» (1993, № 4), «Стоголосся: Поетична антологія Вінниччини ХХ ст.» (В., 2002).
Рекомендована література
- Бойчук Б. Поет, пропавший у житті й літературі // Світовид. 1993. № 4;
- Шевчук Ф. «Цікавий поет трагічної долі» // ЛУ. 1997, 3 квіт.;
- Крупач М. «Вихопити з пащі цілковитого забуття» // Дзвін. 2001. № 7;
- Салига Т. Сурмач весноярого бунту // ЛУ. 2009, 30 квіт.
Завантажити статтю
Людина 
