Мистецтво

МИСТЕ́ЦТВО — знаково-семіотична галузь людської культури, покликана в усіх своїх проявах і пові­домле­н­нях по­єд­нувати від­творену в них конкретність світу з тими чи іншими його узагальненими сенсами; сфера людської діяльності, що виявляється у творчій роботі зі створе­н­ня на основі художніх образів творів з усією сукуп­ністю способів їхнього збереже­н­ня, пошире­н­ня, залуче­н­ня в процес су­спільної комунікації. М. присутнє в усіх су­спільствах і культурах усіх епох люд. історії, від­повід­ає фундам. естет. потребам людини та є одним зі способів освоє­н­ня, пі­зна­н­ня світу. Художня творчість, як і спілкува­н­ня з М., — символіч. спосіб роз­шире­н­ня емоц. і рац. досвіду людини, інтенсифікації її індивідуал. і колектив. памʼяті, приват. і сусп. життя; бере участь у вихован­ні людини та її соціалізації. У давнину поня­т­тя «М.», як і саму діяльність митця, не ви­окремлювали із заг. комплексу люд. творчості, а ототожнювали з будь-якою добре виконаною побут., ремісн. роботою. Лише пізніше власне художня творчість становитиме цілком самост. галузь культури. У широкому значен­ні М. — сукупність усіх видів і різновидів худож. творчості разом із літературою; у вузькому — вживають як синонім образотворчого мистецтва. М. поділяють на: просторове (пластичне, образотворче) — графіка, живопис, скульптура, архітектура, фото­графія; часове — музика (композитор. М.), літ-ра; просторово-часове — хорео­графія, актор. М. і засн. на ньому синтет. М. — ораторське мистецтво, театр, кіномистецтво, теле- та ві­деомистецтво. Іноді виділяють виконав. М. (муз. й актор. гра, вокальне мистецтво, танець), оскільки в них витвір М. та акт його створе­н­ня по­єд­нано в часі й просторі. М. також класифікують за викори­станими знаками: образотвор., необразотвор. та змішаними. Зрештою, просторове й часове від архаїки до сучас. цивілізації з її роз­маїтими техніками «рухомого зображе­н­ня» (теле- і ві­деомистецтво) змішуються або ж ди­станціюються одне від одного. Справді, у різних культурах у різні епохи по­ставала різна їх конфігурація, тому в деяких випадках складно провести класифікац. межу між худож. і нехудож. діяльністю, зокрема в царині декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну тощо. Осмисле­н­ням першооснов худож. творчості за­ймається естетика; узагальне­н­ням конкрет. мист. процесів — теорія та історія видів М. (Див. Мистецтво­­знавство). У звʼязку з тим, що ін­ституалізація цих наук. дисциплін роз­почалася порівняно недавно, варто звернути увагу на роз­маї­т­тя їхніх тез і положень, часто гранично контраверсійних у різних напрямках. Тому величез. значе­н­ня набувають літ. рефлексії митців остан. кількох століть щодо худож. практики. Заг. тенденції мист. роз­витку ви­значаються трьома фундам. чин­никами: змінами соціо­культур. умов творчості, еволюцією худож. засобів, про­гресом і тех. можливостями мист. від­ображе­н­ня реальності та худож. комунікації. Перші ві­домі нині людству мист. артефакти культури налічують при­близно 100 тис. р. Найдавніші матеріал. памʼятки М. ді­йшли до нас із доби верх. палеоліту. Первісне М. становило нероз­діл. єд­ність із реліг. культом і матеріал.-предмет. середовищем (одяг, житло тощо). М. роз­вивалося шляхом пере­творе­н­ня на від­носно самост. сферу люд. діяльності. Від­бувалася «суверенізація» митця, який по­ступово виходив за межі суто служб. сусп. ролі цехового ремісника чи придвор. художника. У Новий час він остаточно звільнився від опіки (крім країн із тоталітар. устроєм). Виникне­н­ня ринку мист. творів зумовило можливість само­стійно обирати, які та як створювати роботи. Ідеол. від­ображе­н­ням цього стали теорії автономії М., «чистого М.», «мистецтва для мистецтва». Проте саме сусп. реальність з її по­стій. роз­шире­н­ням тех. можливостей мист. діяльності збільшувала залуче­н­ня, ангажемент митців; у країнах із тоталітар. устроєм це набирало ґротеск. форм «соц. замовле­н­ня». Інтенсив. роз­виток техніки в 19–20 ст. в індустр. су­спільствах зумовив появу нових видів М. (фото­графія, кіно, теле- та ві­деомистецтво, компʼютер- не), нові способи ре­продукува­н­ня й тиражува­н­ня, форми комунікатив. побутува­н­ня М. Нові можливості звуко- і ві­деозапису при­звели до того, що унікал. раніше твори виконав. М. (театр. ви­става, концерт) стали до­ступними широкій аудиторії на практично необмеж. час. Модерні трактува­н­ня порушили традиц. уявле­н­ня про особливі риси худож. предметів, спів­від­ноше­н­ня оригіналу та копії (у ві­деофільму чи цифр. фотокартки немає оригіналу в традиц. сенсі). М. створює те, чого немає в природі, але символічно від­творює саме її у своїх знаках. Твір М. роз­глядали як своєрідну картину, зображе­н­ня, проте не без­посереднє, документальне, а символічне (як натяк), часом фантастичне. Давньогрец. філософ Аристотель вважав, що в основі худож. творчості є мімезис — намага­н­ня людини наслідувати природу. «Міметич.» фактор М. від давнини до сучасності очевидний і має широкий діапазон: від під­креслено точного від­творе­н­ня дійсності (напр., у європ. реалізмі та натуралізмі 19 ст., докум. кіно 20 ст.) до її радикал., за допомогою техніки фантастичного пере­творе­н­ня (у давній міфології, фольклорі, літературі, деяких напрямах кіномистецтва, мультиплікації). У досучас. М. його нормою було метанормальне, фантастичне, за допомогою якого митці Середньовіч­чя від­творювали не стільки зовн. дійсність, скільки від­гомін у ній Божествен. сутності; у добу Від­родже­н­ня прагнули від­найти бут­тєву рівновагу між реальністю й фантазією. В епоху романтизму митця вважали вільним творцем, який керується влас. худож. волею, вибудовує свою дійсність, незалежну від жит­тєвої емпірики. Реалізм надавав можливість вибудувати модель емпірики, повністю зумовленої індивідуал. худож. волею. Будь-який мист. витвір, володіючи певною чут­тєвою конкретністю, разом із тим має й універсал. характер, що і є гол. ознакою худож. образу як осн. буд. матеріалу в М. Худож. образ — особлива знак. «копія» зі світ. (природ. чи люд.) дійсності, що унікал. чином органічно по­єд­нує її фрагмент з універсал. значе­н­нями. Від­повід. чином мист. твір у всьому час.-істор. діапазоні худож. творчості по­стає насамперед як особливий інформ. процес над­звич. смисл. місткості. М. — комунікація, у якій пові­домле­н­ням є текст у повному знак.-семіотич. його складі, внаслідок чого це пові­домле­н­ня набуває інформ. ваги, не­зрівнян­ної з усіма ін. семіотич. інструментами культури. Фундам. риса М. — орієнтація на конкретність світу в її звʼязках з утвердженими чи утверджуваними культурою стратегемами остан­нього — і ви­значає над­звич. тривкість мист. діяльності в усьому часі й просторі люд. історії. Різні епохи дають і різні форми М., хоча й зберігають його фундам. риси. Так, досучасне М. (від архаїки до Нового часу) обовʼязково пере­пліталося з ін. галузями ідеол. діяльності тогочас. людини — від релігії до правничої сфери, від­творюючи перед­усім світо­гляд великих спільнот тих епох. Таке М. по­значене ослабленою автор. індивідуальністю або навіть її від­сутністю. Історія того М. по­стає насамперед як його по­ступова емансипація від зга­даних ін. галузей культури й паралельно — від обовʼязково над­особистого баче­н­ня світу, притаман. тій добі. Від часів європ. і цілої серії азій. «ренесансів» М. починає орієнтуватися вже на під­креслено індивідуал., «автор.» по­гляд на дійсність. Якщо раніше М. від­творювало світо­гляд, то від­нині — сам світ у всій його про­блематичності й незавершеності. Від­так гол. семантикою М. стала сама ця дійсність, по­збавлена над­особистих, колективно-міфол. інтер­претацій. Мист. сукупність Нового часу по­стала як без­на­стан­не збільше­н­ня в ньому, з одного боку, індивідуал. автор. ініціативи (аж до авангардист., а згодом постмодерніст. екс­центрики), а з другого — певних худож. способів до від­творе­н­ня від­нині плин­ного, принципово незавершеного світ. процесу. М. від­дзеркалює і цей процес, і автор. особистість у ньому. Під впливом успіхів новоєвроп. науки активізувалося екс­перим. М. (активні пошуки нових форм, засобів і при­йомів худож. творчості). Витворюючи «власну» реальність, романтики вважали, що від­кривають можливість вищого осягне­н­ня реальності. У роз­палі романтизму до мист. семантики й поетики уві­йшла велика нар.-колективна «особистість», до якої належить митець. Це надало всім подальшим мист. формам від­повід. нац. забарвленості, що у своїй своєрідності особливим чином уточнює як нац. авторство художника, так і характер, типологію від­творюваного ним світу. Саме в часи романтизму почалася полеміка довкола гіпотет. при­йдешності М., яка в певних своїх крайнощах (нім. філософ Ґ. Геґель, філос. лірика рос. поета Є. Баратинського) ставить під сумнів саму можливість такої при­йдешності — у звʼязку з бурхливим заг. роз­витком люд. семіозису, — особливо в напрямі абстракт. інформації. Проте ці песиміст. про­гнози, зважаючи на інтенсивну мист. продуктивність сучасності, не справдилися. Разом із тим М. Нового часу від барок. доби й далі доволі різко диференціювалося на «авторське» й «масове». Ймовірно, цей поділ сучас. мист. праці зумовлений необхідністю від­творе­н­ня особистіс. багатства новоєвроп. цивілізації та фіксації загалом сталих і доволі елементар. світо­глядів великих люд. мас у ній, що зʼявилися на істор. обрії на­прикінці Нового часу. Реаліст. і натураліст. течії 19–20 ст. намагалися осягнути реальність через видимі явища та події, осмисле­н­ня фактів. Пред­ставники різноманіт. напрямів авангардизму 20 ст. ви­значали нові межі й можливості М., що при­звело до роз­мива­н­ня традиц. уявле­н­ня про твори М., водночас (як реакція на це) — до появи консе­рвативно-охорон. тенденцій, імітації класич. М. і роз­шире­н­ня ринку антикваріату. У 20 ст. М. пред­ставлено в широкому діапазоні — від документал. (автор. втруча­н­ня в матеріал зведено до мінімуму) до абсурду (заперече­н­ня пі­знаваності світу) та різноманіт. видів фантастики, ігрового М. (пропонує варіанти парадоксал. можливих світів). Упродовж остан. століть від­булося по­глибле­н­ня та ускладне­н­ня від­носин М. з ін. видами люд. діяльності, зокрема з наук.-тех. та політико-ідеол. сферами, оскільки спів­праця з ними необхідна для збільше­н­ня сусп. значе­н­ня та соц. ефективності М. Проте це може за­грожувати свободі худож. творчості. Варто від­значити також за­гроз­ливе зро­ста­н­ня комерціалізації сучас. М. Орієнтація на великі аудиторії, залуче­н­ня максимально широких глядац. і слухац. мас не лишає місця для твор. пошуку, тривалої роботи над оригін. виражал. засобами. Різке зро­ста­н­ня масового М. (популяр. музики, тривіал. літ-ри, касового кіно) за­грожує кризовою ситуацією в сучас. культурі. Нині М. — ефектив. і складний соц. ін­ститут, у складі якого — митці всіх напрямів і спеціалізацій, роз­маїті способи створе­н­ня мист. творів, різноманітні засоби збереже­н­ня й донесе­н­ня їх до публіки (театри, музеї, б-ки, галереї, фестивалі, аукціони, ярмарки, кіно­прокат, комерц. концертна діяльність, преса, книготоргівля тощо). Діють також обʼ­єдн. (товариства, клуби) фахівців і любителів М. Системат. під­готовку митців здійснюють у навч. закладах різних рівнів та спеціалізацій.

Завантажити статтю