Мистецтво для мистецтва

Визначення і загальна характеристика

«МИСТЕ́ЦТВО ДЛЯ МИСТЕ́ЦТВА» (франц. lʼart pour lʼart — «мистецтво для мистецтва», «чисте мистецтво») — гасло, що виражає ідею самоцільності та автономності мистецтва; традиційна назва певних явищ у мистецькій царині 19–20 сторіч, по­значених граничним намага­н­ням ізолювати художню діяльність від довколишньої дійсності, від прагматичних, ділових вимог і вимірів, від су­спільної, громадсько-політичної злободен­ності. Необхід. чином така герметизація худож. творчості від дійсності зу­мовлює ступінь зосередженості мистецтва на його під­креслено внутр., іманент. про­блемах, спец., цехових засобах, техніці худож. діяльності. «М. для м.» і як мист. явище, і як теоретизува­н­ня по­стає в європ. (насамперед франц.) романтизмі з його заперече­н­ням агресив. практики тогочас. цивілізації, во­йовничого й ділового стилю, що намагався упокорити й мист. сферу. Філос. основою теорії «М. для м.» стали вче­н­ня нім. філософів І. Канта (про незацікавлену естет. насолоду, про чисту форму мистецтва) та Ф.-В. Шел­лінґа (про абсолютно вільну творчість). Уперше термін «М. для м.» викори­стано нім. теоретиком літ-ри Ґ.-Е. Лес­сінґом у трактаті «Laokoon oder über die Grenzen der Malerei und Poesie» («Лаокоон, або Про межі малярства та поезії», Берлін, 1766), став актуальним у 19 ст. 1804 вираз зʼявився у звʼязку зі згадкою про естет. концепції І. Канта в щоден­нику франц.-швейцар. письмен­ника Б. Кон­стана, який за­значав, що «М. для м.» без цілі, бо всяка ціль викривляє мистецтво. Сам вираз «М. для м.» зʼявився в словнику тієї доби у франц. філософа В. Кузена (очевидно, під впливом нім. філософа Ґ. Геґеля): 1816 викори­став його в курсі лекцій з філософії в Сорбон­ні (Париж) для об­ґрунтува­н­ня тези про те, що прекрасне не веде ні до корисного, ні до доброго, ні до святого, лише до самого себе. Фразу «М. для м.» франц. літературо­знавець Ш.-О. де Сент-Бев тлумачив як «втечу від життя у вежу зі слонової кістки». Пізніше гасло «М. для м.» під­хопили франц. романтики. Так, Т. Готьє у своїй творчості особливо послідовно об­стоював постулати «незацікавленої поезії» (ди­станці­йов. від будь-якої жит­тєвої прагматики) і подав як перший маніфест «М. для м.» у перед­мові до свого роману «Made- moiselle de Maupin» («Мадемуазель де Мопен», Париж, 1835). Від­повід­ні художні форми й теор. побудови поширювали у світ. мист. процесі (спочатку у літ-рі) до доби авангарду, модернізму й постмодернізму. У Центр. і Сх. Європі, зокрема Рос. імперії, «М. для м.» по­стало як «чисте мистецтво» насамперед у літературі, згодом у просторових мистецтвах. Особливого естет. роз­голосу тут набула теор. рефлексія на са-му можливість радикал. артист. ізоляції та її конкрет. худож. наслідків. Від­так 19 і поч. 20 ст. сповнені як апологетикою «М. для м.», так і його заперече­н­ням. Їхня полеміка в сучас. ретро­спективі втратила свою злободен­ність і по­стала як особливий період істор.-мист. роз­витку людства, як явище, важливе для ро­зумі­н­ня всіх тодіш. мист. шляхів світ. культури, усіх її нац. під­роз­ділів, зокрема й українського. «Внутр.» лаб. «М. для м.» (вислів Л. Толстого, який на нетривалий час зацікавився «чистим мистецтвом» і навіть спробував писати в його стилі) створена, здавалося б, заради радикал. від­чуже­н­ня від зовн. світу, неуникним чином спрямувала естет. увагу до самої про­блеми буття — онтології худож. твору, збагативши художницький інструментарій митців, навіть далеких від «М. для м.». Демонстративне за­глибле­н­ня «усамітнених» митців подалі від довколиш. світу, у раніше незві­дані глибини люд. психіки, не­вдовзі роз­ширило кругозір істор. роману. Суперечки довкола «М. для м.» стрімко на­ближали мист. революції поч. 20 ст. Нові й новітні художні напрями (від ім­пресіонізму й далі) містять певні від­гомони пізньоромантич. пафосу власне «М. для м.», своєрідно пере­творені в практиці та образності цих напрямів. Постулати «М. для м.» мали певне значе­н­ня для становле­н­ня мистецтво­знавства й літературо­знавства сучас. типу з їхнім гострим аналіт. інтересом до худож. форми та її генези, функцій, еволюції, естет. «пере­мог» і «поразок», а також для зро­ста­н­ня та вивільне­н­ня від публіцист. риторики новочас. критики. Простежується присутність спадщини «М. для м.», її основополож. «паролів» у Сх. Європі на­прикінці 19 — на поч. 20 ст., в Україні та Росії — у напрямі емансипації худож. процесу від під­порядкува­н­ня тогочас. сусп. про­блематиці, що, за­звичай, претендувала на панівну роль провід. семантики. В Україні потреба утвердити мистецтво в його іманент. сутності виникла на межі 19–20 ст., коли нова генерація (М. Вороний, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Леся Українка, І. Франко, Г. Хоткевич, Г. Чу­принка) полемізувала з пред­ставниками народництва. Поверне­н­ня рос. т. зв. Сріб. віку до «М. для м.», як і наверне­н­ня до нього генерації часопису «Українська хата» (1909–14), засвідчують дещо прихов. вплив тієї спадщини, її гасел у культурі того періоду. М. Вороний писав: «Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змага­н­ня, Без усесвітнього страж­да­н­ня». Характерно, що після утвердже­н­ня тоталітар. режиму з його брутал. орієнтацією на утилітарно-пропагандист. псевдомистецтво, офіц. естетика всі свої гасла роз­починала з агресив. полеміки з «М. для м.» як світо­гляд. алгоритмом усіх подальших різновидів артист. «само­стійництва». Ця «полеміка» викреслила з мист. памʼяті вкрай своєрідне явище т. зв. комуніст. «М. для м.» у рад. авангарді 1920-х рр. — драм. спробу марної ін­ституалізації худож. «само­стійництва» в тогочас. рад. су­спільстві. Орієнтува­н­ня укр. модернізму на іманентне мистецтво по­глибили митці Роз­стріляного від­родже­н­ня, Б.-І. Антонич, деякі шістдесятники, під­тримали пред­ставники Нью-Йоркської групи та Київ. школи.

Літ.: W. Pater. Studies in the History of the Renaissance. London, 1873; A. Cassag-ne. Le theorie de lʼart pour lʼart en France chez les derniers romantiques et les premier realists. Paris, 1900; M. Fran-con. Poésie pure et art // The French Review. 1946. Vol. 20, № 1; J.-C. Sloane. French Painting between Past and Present: Artists, Critics and traditions from 1848 to 1870. Princeton, 1951; J. Wilcox. The Beginnings of lʼart pour lʼart // J. of Aesthetics and Art Criticism. 1952. Vol. 2; Скуратівський В. Пере­читуючи Флобера // Всесвіт. 1971. № 12; Його ж. «Серебряный век»: Предисловие // «Се-ребряный век» рус. поэзии. К., 1991; L. Lambourne. The Aesthetic Movement. London, 1996; Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К., 1997; Зенкин С. Н. Т. Готье и «искус­ство для искус­ства» // Зенкин С. Н. Работы по франц. лит-ре. Екатеринбург, 1999; Скуратівський В. До дня Джеймса Джобса // Улісс: Роман. К., 2015; Забужко О. Notre Dame dʼUkraine. 3-є вид. К., 2018.

В. Л. Скуратівський

Завантажити статтю