Митницький Едуард Маркович

Визначення і загальна характеристика

МИТНИ́ЦЬКИЙ Едуард Маркович (04. 08. 1931, Київ — 31. 10. 2018) — режисер, театральний діяч, педагог. Професор (1994). Народний артист УРСР (1988), РФ (2004). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1981). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1998, 2004, 2016). Премії НСТДУ «Тріумф» (2001) та ім. С. Данченка (2005), «Київська пектораль» (2010). Закін. Київ. пед. ін­ститут (1956) та ін­ститут театр. мистецтва (1964). Працював реж. театру Будинків культури м. Борис­піль (Київ. обл., 1956–59) і заводу «Більшовик» (Київ, 1958–63 та 1967–74); 1959–61 — реж.-по­­становник Крим. рос. драм. театру ім. М. Горького, Севастоп. рос. драм. театру ім. А. Луначарського; 1961–63 — реж., ред. літ.-драм. мовле­н­ня Укр. радіо, де здійснив запис 30 фонд. ви­став (Київ); 1963–66 — реж., гол. реж. Рязан. театру драми (РФ); 1966–74 — реж., 1993–94 — худож. кер. Нац. театру рос. драми ім. Лесі Українки (Київ); 1974 — гол. реж. Київ. театру оперети; 1976–78 — викладач Київ. училища естрадно-цирк. мистецтва; від 1978 — гол. реж., від 1987 — худож. кер., від 1989 — директор Київ. театру драми і комедії на Лівому березі Дні­пра; водночас від 1980 — викладач Київ. ін­ституту театр. мистецтва. Серед учнів — О. Лісовець, Д. Богомазов, Ю. Одинокий. Під керівництвом М. здійснено низку по­становок, зокрема — «Пізно лякати…» за В. Сигарьовим та Л. Проталіним (2011), «Дзвінок з минулого» А. Крима (2012), «Сімейні сцени» Г. Яблонської (2014), «20 років без повітря» за пʼєсою Г. Яб­лонської «Язичники» (2015). Досліджує теорію режисури та про­блеми театр. справи, педагогіки, критики. Автор рец. на ви­стави, твор. порт­ретів діячів культури і мистецтва. Режисура М. вирізняється філос. осмисле­н­ням дійсності, інтелектуальністю, увагою до про­блем свого часу, внутр. світу людини, актуал. прочита­н­ням класики, яскравою формою та широкою палітрою сцен. засобів.

Ви­стави: «Живий труп» (1963), «Анна Кареніна» (2000) Л. Толстого (1963), «Традиційний збір» В. Роз­ова (1967), «Варшавська мелодія» Л. Зоріна (1968), «У цьому милому старому домі» О. Ар­бу­зова (1972), «Варвари» (1973), «Зикови» (1977) М. Горького, «Тихий Дон» за М. Шо­ло­ховим (1982), «Гамлет» В. Шек­спіра, «Вечір» О. Дударева (обидві — 1984), «Украдене щастя» І.Франка, «Скрипаль на даху» за Шолом-Алейхемом (обидві — 1987), «Я завжди твоя наречена» О. Іоселіані (1988), «Самогубець» М. Ер­д­мана (1989), «Пʼять пудів коха­н­ня» за пʼєсою А. Чехова «Чайка» (1990), «Я вам потрібний, панове!» за пʼєсою О. Остров­ського «На всякого мудреця доволі простоти» (1991), «Ревізор» М. Гоголя (1992), «Єлисейські поля у Нью-Орлеані» за пʼєсою Т. Вільямса «Трамвай “Бажа­н­ня”» (1995), «Так закінчилося літо…» за І. Шоу (1999), «Море… Ніч… Свічки» Й. Бар-Йосефа (2003), «Три сестри» А. Чехова (2010).

Тв.: Ми живемо, доки любимо. 1998; Леля. 2006 (спів­­авт.); Знать, для чего живешь. 2011; Я люблю такой театр. 2014 (усі — Київ).

О. А. Богомазова

Завантажити статтю