МИТУ́РИЧ Петро Васильович (Митурич Пётр Васильевич; 12(24). 09, за ін. даними — 02(14). 10. 1887, С.-Петербург — 27. 10. 1956, Мос­ква) — російський графік, живописець, теоретик мистецтва, винахідник, педагог. Учасник 1-ї світової вій­ни та воєн. дій 1918–20. Член обʼ­єдн. «лівих» митців Петро­града (нині С.-Петербург, 1917), мист. обʼ­єдн. «4 мистецтва» (1925–29). Навч. у Псков. кадет. корпусі (Росія, 1899–05; від­рах. за зберіга­н­ня нелегал. літ-ри), закін. Київ. художнє училище (1909; викл. І. Селезньов). Працював у Києві: у театрі Соловцова, виконав скульптурні оздобле­н­ня фасаду будинку на вул. Василівська (за проектом арх. В. Ейснера). Закін. С.-Петербур. АМ (1915; майстерня М. Самокиша), Військ.-інж. школу (1916). Оформляв архіт. обʼєкти (напр., казарми Червоної армії, у якій служив 1919–22). Викладав на гра­­фіч. та архіт. ф-тах ВДХУТЕМАСу в Москві (1923–30), у літогр. студії (від 1931). Конструював моделі орнітоптерів, водні апарати для пере­сува­н­ня за хвильовим принципом, фіз. прилади. Майстер станк. малюнка, літо­графії, офорта. Автор низки дослідж. з питань теорії мистецтва; монум. робіт у Києві, Петро­граді, Москві. Захопившись ідеями футуризму, роз­робив новий вид мистецтва — «просторову графіку» (штрихи та лінії, нанесені на геом. фігури ін­сталяції з картону і цупкого паперу). Неодноразово бував в Україні, зокрема у Криму. Виконав чимало робіт на укр. тематику. Частково продовжив традиції рос. футурист. книги. Для книжк. графіки М. характерні кон­структивність ритміч. композиції, лаконічність форм, екс­пресія штриха. Про­ілюстрував 25 книг, зокрема «Сказ грамотным детям» М. Пуніна (Петро­град, 1919), нот. зб. «Рояль в детской» А. Лурʼє (1920), поему «Дума про Опанаса» Е. Багрицького (1935; обидві — Москва). Учасник худож. ви­ставок від 1915. Твори екс­понувалися у Сімферополі (1927), Харкові (1937–38). Персон. — посмертна у Москві (1968). Упорядковано його кн. «Записки сурового реалиста эпохи авангарда: дневники, письма, воспоминания, статьи» (Москва, 1997). Деякі картини зберігаються у Київ. музеї рос. мистецтва, ДТГ (Мос­ква), ДРМ, Всерос. музеї О. Пушкіна (обидва — С.-Петербург), Будинку-музеї В. Хлєбникова (м. Астрахань, РФ). Серед учнів — А. Каневський.