Митченки
Визначення і загальна характеристика
МИТЧЕ́НКИ — село Бахмацького району Чернігівської області. Знаходиться за 15 км від райцентру та залізнич. ст. Бахмач і 7 км від смт Батурин Бахмац. р-ну. Побл. М. бере початок р. Доч (притока Десни, бас. Дніпра). Пл. села 4,8 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1272 особи; нині — бл. 900 осіб; переважно українці. Через М. проходить автошлях Батурин–Конотоп–Суми. На тер. села виявлено поселення 3–7 ст. Існує кілька версій щодо походження назви: від імені першого поселенця Мичка; від місця, де збирали мито; від слова «мечеть». Уперше згадується в писем. джерелах 1636. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1648–1781 — у складі Батурин. сотні Ніжин. полку. На поч. 18 ст. належало П. Орлику. Після знищення Батурина рос. військом на чолі з О. Меншиковим (1708) у М. тимчасово знаходився центр Батурин. сотні. У 19 — на поч. 20 ст. — село Батурин. волості Конотоп. пов. Черніг. губ. 1805 побудовано зерн. склад (будівля збереглася донині). 1836–1917 працював дзвоноливар. завод. 1866 було 367 дворів, мешкали 3175 осіб; 1897 — відповідно 740 і 4649. Від 1848 діяла Свято-Варварин. (на поч. 20 ст. на її місці збудовано нову), від 1880 — Свято-Покров. церкви. У 2-й пол. 19 ст. відкрито земську школу. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Конотоп. округи; лютий–жовтень 1932 — Київ., відтоді — Черніг. обл.; 1923–32, 1935–60 — Батурин. р-ну. 1931–32 функціонувала МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від вересня 1941 до вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали 975 митченківців, з них 396 загинули (на їх честь встановлено пам’ят. знак). Звання Героя Рад. Союзу удостоєний П. Брайко, повним кавалером ордена Слави став К. Рябенко. 1971 М. Полетаю присвоєно звання Героя Соц. Праці. 1988 мешкали 1672 особи. Побл. села розташ. Митченків. гідрол. заказник місц. значення (природоохорон. статус від 1984, площа 60 га). Нині працює с.-г. підприємство «Нива». У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Реліг. громади: УПЦ КП, УПЦ МП. 1775 у М. у родині священика Свято-Покров. церкви народився майбут. основоположник вітчизн. науки про бджільництво Петро Іванович Прокопович. Навч. у Київ. академії. Відтоді — у Переяслав. кінно-єгер. полку, де дослужився до підпоручника. 1798 він вийшов у відставку та повернувся в рідне село, де облаштував пасіку. 1814 першим у світі сконструював розбір. рамк. вулик та розробив власну систему догляду за бджолиними сім’ями. 1827 у М. відкрив першу в Рос. імперії школу бджільництва, де навчалися й іноземці. 1828 школу перебазовано в сусіднє с. Пильчики, де бджоляр працював понад 20 р. і помер 1850 (його могила — визначна істор. пам’ятка України). Пасіка Прокоповича поступово стала найбільшою у світі. Її відвідали Т. Шевченко (1843) та багато ін. укр. діячів науки та культури, а також рос. цар Микола І. 1879 Пильчиків. школа бджільництва припинила діяльність. Учений опублікував понад 60 наук. статей, низка з яких не втратила актуальності й донині. 1961 у Києві видано його «Избранные труды по пчеловодству». Ім’ям Прокоповича названо Інститут бджільництва НААНУ в Києві.
Завантажити статтю
