Михайленко Ганна Василівна

МИХАЙЛЕ́НКО Ганна Василівна (30. 04. 1929, с. Михновець Турків. пов. Львів. воєводства, нині Під­карп. воєводства, Польща — 29. 09. 2015, Одеса, похов. у м. Трускавець Львів. обл.) — учасниця правозахисного руху. Ордени княгині Ольги 3-го ступеня (2005) і «За мужність» 1-го ступеня (2006). Закін. Львів. учител. ін­ститут іноз. мов (1955). Учителювала, зокрема у с. Агафіївка (Любашів. р-н Одес. обл.), куди були пере­селені мешканці с. Михновець згідно з договором СРСР і Польщі про обмін тер.; від 1964 працювала в Одесі вихователькою в гуртожитку робітн. молоді, пере­кладачем тех. літ-ри, бібліотекарем у школі, на залізнич. під­приємстві. 1971 по­зна­йомилася з Н. Строкатою-Караванською та при­єд­налася до групи одес. правозахисників. Брала участь у захисті заарешт. Н. Строкатої-Караванської, О. Різниченка, Л. Тимчука, В. Барладяну-Бирладника; мовчаз. демонстрації на знак протесту проти порушень прав людини в СРСР побл. памʼятника О. Пушкіну на Примор. бульварі (5 жовтня 1976); писала десятки листів і статей на захист ре­прес., за що за­знала пере­слідувань з боку влади. 1977 за сфабриков. звинуваче­н­ням засудж. до 1 р. примус. робіт за місцем праці. Від 1976 спів­працювала з Укр. Гельсин. групою (УГГ), через кримінал. справу стала її неоголош. чл. (за порадою О. Мешко оскаржувала свій вирок у ЦК КПУ, зверталася до І. Драча з листами щодо обшуків, нападів, провокацій). Отримала право готувати і редагувати документи УГГ та під­писувати їх іменами всіх чл. групи (на той час — 16), які дали на це письм. згоду (виходили в Москві та за кордоном). Під час черг. обшуку 20 лютого 1980 у М. вилучено документи УГГ, проти неї порушено справу за звинуваче­н­ням у антирад. агітації та пропаганді. У лютому 1981 суд виніс вирок про примус. лікува­н­ня М., яку від­правили до Казан. спец. психіатр. лікарні (РФ), де вона за­знала тортур. На захист М. ви­ступили СФУЖО, між­нар. правозахисні організації («Група 24», Між­нар. амністія, «Американці за людські права в Україні» та ін.), Папа Римський Іван-Павло II. У лютому 1988 пере­ведена до Одес. психіатр. лікарні, у травні того ж року звільнена. 1990 на за­проше­н­ня Бостон. від­ділу Між­нар. амністії від­відала США, де її вітала укр. діаспора, опублікувала числен­ні інтервʼю. Дві незалежні екс­пертизи довели, що М. ніколи не була психічно хворою. Брала активну участь у створен­ні товариства «Просвіта», Комітету солдат. матерів, Укр. Гельсин. спілки, очолювала Одес. організацію Всеукр. товариства політ. вʼязнів і ре­прес., обл. організації УРП (1990–92) і Укр. консе­рватив. респ. партії (1992–98).

Завантажити статтю