Киріон ІІ
КИРІО́Н ІІ (
II; Садзаґлішвілі Георгій Ієронімович;
; 10. 11. 1854, с. Нікозі, Грузія — 13(26). 06. 1918, Тифліс, нині Тбілісі) — грузинський церковний діяч. Закінчив Тифліську духовну семінарію (1876) та Київську духовну академію зі ступенем кандидата богословʼя (1880). Відтоді — помічник інспектора Одеської духовної семінарії, від 1883 — наглядача Телавського, від 1885 — Горійського духовних училищ (обидва — Грузія). Від 1890 викладав у Кутаїському, від 1891 — у Тифліському духовних училищах. 2 листопада 1896 прийняв чернечий постриг з рук архієпископа Карталійського і Кахетинського Володимира (Богоявленського), згодом рукопокладений у сан ієромонаха, призначений настоятелем Квабтахєвського Успенського монастиря у сані ігумена; відтоді ж — благочинний монастирів Грузинської єпархії, інспектор шкіл Спільноти відновлення православного християнства на Кавказі. 10 травня 1898 возведений у сан архімандрита. 23 серпня того ж року хіротонізований на єпископа Алавердського, вікарія Грузинської єпархії. Від 1900 — єпископ Горійський, вікарій Грузинської єпархії, від 1902 — єпископ Балтський, вікарій Подільської єпархії; від 1903 — Новомиргородський, вікарій Херсонської єпархії, від 1904 — Орловський і Севський, від 1906 — Сухумський, від 1907 — Ковенський, вікарій Литовської єпархії. 15 лютого 1908 звільнений на спокій у Курязький Преображенський (поблизу Харкова), згодом — Санаксарський (Грузія) монастир. 1915–17 — єпископ Полоцький і Вітебський. Після Лютневої революції 1917 повернувся в Грузію і 12 березня на Соборі Грузинської Автокефальної Церкви обраний патріархом, 1 жовтня інтронізований у соборі 12-ти Апостолів (м. Мцхет, Грузія). Убитий за незʼясованих обставин. Автор низки праць з історії Церкви, зокрема «Двѣнадцативѣковая религіозная борьба православной Грузіи съ исламомъ», «Заслуги грузинскаго монашества и монастырей для отечественной церкви и общества» (обидві — 1899), «Краткій очеркъ исторіи грузинской церкви и экзархата за ХІХ столѣтіе» (1901; усі — Тифліс), «Церковно-исторический очеркъ основанія въ Херсонѣ викариатства и его жизнедѣятельность (по поводу его пятидесятилетія 1853–1903)» (О., 1905), «Культурная роль Иверіи въ исторіи Руси» (Тифлисъ, 1910), «Крестъ въ мирѣ языческомъ и христианскомъ» (Х., 1912). У 2002 Синодом Грузинської Православної Церкви канонізований.