Володимир

Визначення і загальна характеристика

ВОЛОДИ́МИР (Богоявленський Василь Никифорович; 02. 01. 1848, с. Мала Моршка Тамбов. губ., Росія — 25. 01(08. 02). 1918, Київ) — церковний діяч, святий РПЦ. Церк. нагороди. Доктор богослов’я (1915). Закін. Тамбов. духовну семінарію, Київ. духовну академію (1874). Відтоді викладав у Тамбов. духов. семінарії. У січні 1882 висвяч. на священика. Від 1883 — настоятель Троїц. церкви м. Козлов (нині м. Мічурінськ Тамбов. обл.), благочинний місц. церков. У лютому 1886 прийняв постриг у монашество, відтоді архімандрит, настоятель Тамбов. Троїцького та Новгород. Антонієва монастирів. Від травня 1888 — єпископ Староруський, вікарій Новгород. єпархії; від січня 1891 — єпископ Самарський та Ставропольський, від жовтня 1892 — архієпископ Карталійський і Кахетинський, екзарх Грузії та чл. Св. Синоду. Відкрив у Грузії понад 100 храмів і 300 церк.-приход. шкіл, місіонер. духовно-просвітн. братство. Однак на В. було кілька замахів, що пов’язано з його небажанням враховувати нац. специфіку грузин. обряду. В. сповідував консервативні монархічні погляди. Від лютого 1898 — митрополит Московський і Коломенський, священно-архімандрит Троїцько-Сергієвої лаври. 1901 підписав постанову Св. Синоду про відлучення від Церкви Л. Толстого. 1905 з ініціативи В. церквам розіслано повчання «По поводу современной смуты» із закликом до боротьби проти «смутьянов», що викликало скандал у ліберал. пресі, а справа В. розглядалася у Держ. думі, Св. Синоді, уряді і особисто Миколою ІІ. Свою проповідн. діяльність і далі спрямував проти соціал-демократів, ліберал. преси; розпочав широку антиалкогол. кампанію (1911 з його ініціативи відбувся Всерос. протиалкогол. з’їзд). Відкрив лікарню для робітників, спорудив Єпарх. дім з б-кою, залом для проповідей і читань та храм св. Володимира. Особливо опікувався проблемами сім’ї та дитинства (знач. тиражем вийшло «Євангелие детства»). Дії В. породжували різні судження й прямо протилежне ставлення до нього різних груп духовенства й мирян. Від листопада 1912 — митрополит С.-Петербурзький і Ладозький, священно-архімандрит Свято-Троїц. Олександроневської лаври, першоприсутній чл. Св. Синоду. У листопаді 1915 признач. на Київ. митрополію. За два роки митрополит В. був у Києві лише кілька місяців (виїздив до Петрограда на засідання Св. Синоду та до Москви), однак встиг завоювати авторитет як блискучий проповідник. Фінансував видання багатотомника документів з історії Київ. духов. академії, заснував при ній Богоявлен. братство для нужденних студентів, товариства тверезості при церквах. 26 березня 1917 на засіданні Київ. відділення православ. Палестин. товариства закликав усіх присутніх коритися Тимчас. уряду і молитися за нього. 12–18 квітня 1917 у Києві з ініціативи укр. церк. діячів відбувся Єпарх. з’їзд та вибори до Єпарх. ради при єпископі. З’їзд прийняв положення про демократизацію керівництва єпархією, але, водночас, зберіг канонічну форму його затвердження єпископатом та Св. Синодом, без якого воно не могло вступити в силу. В. не визнав вибори і закликав священиків боротися проти відокремлення УПЦ, що загострило стосунки, а згодом призвело до відкритого протистояння пророс. духовенства з автокефалістами, які вимагали проведення Всеукраїнського Православного Церковного Собору (ВПЦС) для вирішення проблем автокефалії. Наприкінці грудня 1917 В., розуміючи, що втрачає вплив, запропонував консисторії розглянути пропозицію Ген. Секретаріату про читання в церквах універсалів УЦР, дозволив зробити деякі зміни у складі богослужіння в Україні, погодився на скликання Собору. Йдучи на поступки Всеукр. Православ. Церков. Раді, В. прагнув не допустити розколу Церкви, у свою чергу Рада сподівалася на отримання автокефалії. Розстріляний під час наступу більшов. військ Муравйова біля Києво-Печер. лаври. Похов. у Хрестовоздвижен. церкві 29 січня (12 лютого) 1918. Одразу виникло дві версії щодо винуватців смерті В.: діячі укр. автокефал. руху; більшовики-терористи. Внутр. слідство Духов. Собору Києво-Печер. лаври (проводив протоієрей Ф. Титов) встановило повний перебіг подій та відзначило бездіяльність майже тисяч. громади лавр. монахів у порятунку митрополита В. Слідчі комісії ВПЦС та Поміс. Собору РПЦ схилялися до звинувачення у вбивстві В. більшовиків, а остання сесія ВПЦС (осінь 1918) звинуватила в переслідуваннях митрополита діячів Всеукр. Православ. Церков. Ради. Лише слідчі Української Держави П. Скоропадського встановили ім’я одного з убивць (Т. Нетребко, колиш. послушник Києво-Печер. лаври) та наблизилися до розкриття справи. Ліквідація Гетьманату зупинила розслідування. Справа про вбивство митрополита В. залишається до кінця не з’ясованою. Канонізований РПЦ 5 квітня 1992 як священномученик та перепохований у Благовіщенському храмі Дальніх печер. Над місцем вбивства В. відновлено каплицю.

Завантажити статтю