Михайлик Михайло Васильович
Визначення і загальна характеристика
МИХА́ЙЛИК Михайло Васильович (26. 08 (07. 09). 1889, с. Олександрівка Слов’яносерб. пов. Катеринослав. губ., нині м. Олександрівськ Луган. обл. — 10. 03. 1937, Москва) — правознавець, радянський і партійний діяч. 1905–08 — чл. РСДРП (меншовиків). Закін. Харків. університет (1916). Перебував на військ. службі у рос. армії. За Гетьманату 1918 — співроб. Міністерства землеробства Української Держави. 1919 вступив до ВКП(б). У лютому 1919 обраний чл. Київ. ревкому. Згодом — на парт. роботі, зокрема у Києві, Чернігові, Житомирі, м. Бердянськ (нині Запоріз. обл.); 1920 — політкомісар при штабі Червоної УГА; від липня 1920 — голова Київ. губерн. трибуналу; 1922–25 — окруж. прокурор Київ. обл.; квітень 1925 — лютий 1926 — голова Верхов. Суду УСРР; 1926–30 — старший пом., від 1930 — заступник наркома юстиції і ген. прокурора УСРР; 1931–33 — голова президії Укоопспілки; 1933–35 — нар. комісар юстиції і ген. прокурор УСРР. Був гол. обвинувачем на процесі у справі СВУ (1933). Від 1935 — голова споживспілки Донец. обл. 5 жовтня 1936 заарешт., 9 березня 1937 за звинуваченням у контррев., диверсій. і троцькіст. діяльності засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.
Додаткові відомості
- Державний архів
- Арх. СБУ. Д. 48387, фп, о. с. 83–92.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
