МИХА́ЙЛІВ Юхим Свиридович (16(28). 10. 1885, м. Олешки Таврійської губ., нині Херсон. обл. — 15. 07. 1935, м. Котлас Архангельської обл., РФ) — живописець, графік, мистецтво­знавець, поет. Закінчив Херсонське реальне (екс­терном, 1897), Строгановське художньо-промислове (Москва, 1906) училища, Московське училище живопису, скульптури та архітектури (1910; майстерня В. Сєрова). Пере­буваючи на військовій службі у Катеринославі (нині Дні­про), 1911–12 роз­писав Хрестовоздвиженську церкву, збирав зразки народного мистецтва та оформив панно для Музею старожитностей. Працював у редакції часопису «Новь» (Москва), згодом — завідувач від­ділу ілюстрацій; оформляв журнал «Детское чтение». Від 1917 — у Києві. 1918 — викладач Миргородського керамічного ін­ституту (нині Полтав. обл.). Голова Київської філії Асоціації художників Червоної України (1919). Працював у художньо-промисловому від­ділі при комісаріаті мистецтв. Член колегії Всеукраїнського від­ділу мистецтв Наркомосу. Від 1920 — викладач Київського ін­ституту народної освіти. Очолював Київський губернський комітет охорони памʼяток мистецтва й старовини (1920), Київську мистецько-промислову школу, Комітет памʼяті М. Леонтовича (1921). Друкував вірші у періодиці від 1912, журналі «Шлях» (1917), видавництві «Ґрунт» (1918). Створював живописні пейзажі, натюрморти, символічно-філософські композиції, тематичні картини, книжкові ілюстрації, обкладинки, афіші. Брав участь у республіканських і всесоюзних ви­ставках. Для творчості М. притаман­ні багато­значність художньої мови, філософсько-поетичний алегоризм і символіка; в остан­ніх творах пере­йшов на позиції реалізму. Автор досліджень «Гончарна кераміка на Україні» (Ві­день, 1921), «Михайло Жук», «Григорій Дядченко» (обидва — Харків, 1931), «Т. Шевченко», «Українська пісня в московському лубку»; стат­ті «Фрагменти спогадів про Г. І. Нарбута» // «Бібліологічні вісті» (1926, № 3); у журналі «Життя й революція» — стат­ті «Георгій Нарбут» (1926, № 10), «Шляхи української кераміки» (1926, № 11–12), «Майстер фарби і колориту» [про О. Мурашка], 1928, № 10), «Леонід Позен» (1929, № 7–8), «Нове різьбярство України» (1929, № 12). У 1934 без­під­ставно заарештований, за звинуваче­н­ням у під­готовці збройного пов­ста­н­ня засланий до м. Котлас. Реабілітований.