Михайлова гора
Визначення і загальна характеристика
МИХА́ЙЛОВА ГОРА́ — хутір, нині в складі села Прохорівка Канівського району Черкаської області. Тут, в урочищі на успадков. від батька землях, 1836–41 побудував садибу й мешкав до кінця життя, займаючись наук. діяльністю, учений-енциклопедист, мовознавець, 1-й ректор Університету св. Володимира в Києві, чл.-кор. С.-Петербур. АН (1871) Максимович Михайло Олександрович (03(15). 09. 1804, х. Тимківщина, нині с. Богуславець Золотоніс. р-ну Черкас. обл. — 10(22). 11. 1873), він і похов. на М. Г. (назва походить від його імені). М. Максимович обґрунтував самобутність і самостійність, давність (від 10 ст.) походження української мови, тричленну класифікацію словʼян. мов та створив наук. концепцію розвитку й взаємовідносин сх.-словʼян. мов; подав характеристику специфіч. рис укр. фонетики, граматики, лексики; розпочав вивчення укр. етимології, ономастики; запропонував укр. правопис на істор.-етимол. засадах — максимовичівку; розробив власну двочленну класифікацію укр. говорів. 1845 М. Максимович за станом здоровʼя вийшов у відставку та переїхав до М. Г., що на той час мала вигляд патріархал. укр. хутора замож. селянина з хатою господаря, хатиною для прислуги, клунею, кошарою, льодовнею, великим льохом, стайнею та парником. Займала 38 дес. із полем, городами, баштаном, квітниками, садом. У червні 1859 у нього гостював Т. Шевченко; тут поет працював над поемою «Марія», виконав портрети господаря та його дружини Марії Василівни, зробив декілька ескізів наддніпрян. природи, зокрема начерк пейзажу олівцем «Коло Канева». У старовин. парку під велетен. дубом, який названо Шевченковим (нині дубу вже бл. 600 р., вис. 25 м та обхват стовбура 6 м), встановлено мемор. дошку. Тут, побл. с. Прохорівка, 13 липня 1859 заарешт. Т. Шевченка дорогою до садиби Максимовичів. Цю місцевість відвідував і М. Гоголь. У повісті «Вій» він використав матеріали з життя старої Прохорівки, описав Успен. церкву, збудов. 1774 запорожцями. Незрівнянну красу Дніпра побл. хутора М. Гоголь змалював у рядках: «Чуден Днепр при тихой погоде...». Цей невеличкий хутір за Максимовичів став своєрід. літ.-наук. осередком Наддніпрянщини. У різний час сюди приїздили: І. Аксаков, В. Антонович, Я. Головацький, В. Докучаєв, родина Кулішів, П. Лебединцев, М. Лисенко зі своїм хором, В. Науменко (на поч. 1880-х рр. придбав частину М. Г. та побудував хату), М. Погодін. М. Г. успадкували діти Максимовичів, після смерті сина Олексія та його дружини — у володінні ВУАН: від 1922 тут розташ. агродослідну станцію, потім — будинок відпочинку, від 1970-х рр. — турист. базу профспілок. Хата, збудов. нащадками М. Максимовича, згоріла 1979. Нині у М. Г. діє музей-кімната його імені. 1972 на цій тер. створ. однойм. парк-памʼятку природи місц. значення (пл. 20 га); під охороною перебувають дуб Шевченка та сосна Гоголя.
Літ.: Юбилей Михаила Александровича Максимовича (1821–1871). К., 1871; Дорошкевич О. Шевченко в селянських переказах // ЖР. 1929. Кн. 3; Природно-заповідний фонд Черкаської області. Чк., 2006.
Л. В. Сергійчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
