Михайлова-Родіна Олена Миколаївна
Визначення і загальна характеристика
МИХА́ЙЛОВА-РО́ДІНА Олена Миколаївна (12. 09. 1955, Київ) — графік, живописець. Дочка М. Родіна, дружина Бориса, мати Івана Михайлових. Член НСХУ (1987). Закін. Респ. художню середню школу ім. Т. Шевченка в Києві (1974; викл. С. Бондаренко, Л. Призант), відділ. книжк. графіки Інституту живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (нині С.-Петербург, 1980; викл. Г. Єпіфанов). Співпрацює з видавництвом «Веселка» (від 1981), ж. «Стежинка» (від 1998; обидва — Київ). Основні галузі — книжк. і станк. графіка, живопис. Учасниця всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 1977. Персон. — у Києві (1992, 2015). Створює живописні та графічні пейзажі, портрети, натюрморти, картини в реаліст. стилі. Ефекту романтизов. реальності в пейзажах досягає через гру тіней, стриману палітру, оригін. композиц. рішення. Образи в книжк. графіці виконує в стилістиці, наближеній до традиц. мистецтва ін. народів; особливу увагу приділяє ліній. пластиці. Для станк. графіки характерні умовність, знаковість, символічність, узагальненість, продумана композиція. Брала участь у розписах церкви Різдва Христового на пл. Поштова в Києві (2003–04). Деякі роботи зберігаються в Нац. музеї «Київ. картинна галерея».
Тв.: іл. — до зб. «Японські народні казки» (1985), «Китайські народні казки» (1991), «Бірманські народні казки» (1994), кн. «У лісовому царстві» І. Чопея (1996), «Звук павутинки. Земля світлячків» В. Близнеця (2003), «Юдифь» М. Салова-Астахова (2016; усі — Київ); серії гравюр — «Гурзуф» (1987), «Південне місто» (1992); живопис — «Сільський інтерʼєр» (1998), «У човні» (2001), «Шлях до Шамахи», «Баку» (обидва — 2007), «Літо–2014» (2014), «Благовіщення (Помаранчевий вагон)» (2015).
Літ.: Федорова Т. Приємно, коли справа удається // Друг читача. 1987, 2 квіт.; Авраменко О. Полюбить героя, или Испытание книгой // Дет. лит-ра. 1988. № 8; Елена Михайлова-Родина. Графи-ка: Каталог. К., 1992; Олена Михайлова-Родіна: Каталог. К., 2015.
О. В. Боримська
Додаткові відомості
- Основні твори
- іл. — до зб. «Японські народні казки» (1985), «Китайські народні казки» (1991), «Бірманські народні казки» (1994), кн. «У лісовому царстві» І. Чопея (1996), «Звук павутинки. Земля світлячків» В. Близнеця (2003), «Юдифь» М. Салова-Астахова (2016; усі — Київ); серії гравюр — «Гурзуф» (1987), «Південне місто» (1992); живопис — «Сільський інтер’єр» (1998), «У човні» (2001), «Шлях до Шамахи», «Баку» (обидва — 2007), «Літо–2014» (2014), «Благовіщення (Помаранчевий вагон)» (2015).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
