Михайловський Микола Костянтинович

МИХАЙЛО́ВСЬКИЙ Микола Костянтинович (Михайловский Николай Константинович; псевд. — Посторонний, Профан та ін.; 15(27). 11. 1842, м. Мєщовськ, нині Калуз. обл., РФ — 28. 01(10. 02). 1904, С.-Петербург) — російський публіцист, соціолог, літературний критик. Навч. у С.-Петербур. інституті гірн. інж. (1856–63), слухав лекції в С.-Петербур. університеті. Літ. діяльність розпочав 1860. Спів­працював із ж. «Отечественные записки», «Русская мысль», «Русское богатство» (1894–1904 — ред.), г. «Русские ведомости» та ін. Як публіцист, М. користувався знач. популярністю у демократ. і рев. колах Рос. імперії кін. 19 ст. У своїх публікаціях («Литературные заметки», «Записки профана», «Письмо о правде и неправде», «Письма к уче-ным людям», «Письма постороннего в редакцию “Отечественных записок”») закликав рос. інтелігенцію до служіння інтересам народу, пробуджував почуття особистої відповідальності за долю країни, відстоював демократ. традиції, виступав проти ідей. реакції. М. вважав себе хранителем і продовжувачем традицій М. Чернишевського. У соціології йому нарівні з П. Лавровим належить розроблення ідеї про вільний вибір «ідеалу», філос. обґрунтування можливості змінити сусп. розвиток в обраному передовою інтелігенцією напрямку. Найповніше виявлення ця ідея отримала в т. зв. суб’єк­тив. методі соціології, що визначає окрему особистість вихід. пунктом істор. дослідження і вищим критерієм сусп. прогресу («Что такое прогресс?», «Аналогический метод в общественной науке», «Теория Дарвина и общественная наука», «Что такое счастье?», «Борьба за индивидуальность»). Як політ. мислитель М. сформувався під впливом рев. народниц. руху 1870-х рр., зблизився з організацією «Народна воля», публікував статті в її однойм. газеті. Прийшов до виснов­ку про необхідність докорінно змінити політ. устрій у країні. 1879 написав знамениті «Письма социалиста», розвінчавши в них ідео­логію аполітизму. Розгром «Народної волі» та наступна політ. і сусп. реакція призвели М. до ідей. кризи, яка вилилася у його теорію «героїв та натовпу», що пояснювала механізм колектив. дії схильністю людини до наслідування («Герои и толпа», «Научные письма (к вопросу о героях и толпе)», «Патологическая магия», «Еще о толпе»). На поч. 1890-х рр. виступав проти рос. марксистів, звинувачуючи їх у захисті капіталізму і відмові від «спадщини 60–70-х рр.». М.–критик розглядав письменника як морал. суддю суспільства, а літературу як голос совісті, що піддає дійсність розбору з точки зору певного ідеалу. Автор статей про Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Г. Успенського, І. Тургенєва, А. Чехова, М. Горького. М. сприяв публікації в ж. «Русское богат­ство» творів укр. авторів у рос. пе­рекладі. І. Франко згадував М. у кількох статтях, відгукнувся на його смерть некрологом «Микола Костянтинович Михайловсь­кий» («Літературно-науковий ві­ст­ник», 1904, т. 25). Згадки про М. є в п’єсі М. Старицького «Хрест життя» (1901), листі Лесі Українки до матері (27 січня 1903).

Завантажити статтю