Михалевич Володимир Сергійович

МИХАЛЕ́ВИЧ Володимир Сергі­йович (10. 03. 1930, Чернігів — 16. 12. 1994, Київ) — математик, кібернетик. Чоловік Тетяни, батько Михайла Михалевичів. Доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1966), академік НАНУ (1973) та РАН (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1990). Державна премія України в галузі науки і техніки (1973, 1993), Державна премія СРСР (1981), премії ім. М. Крилова (1971) та ім. В. Глушкова (1984) АН УРСР. Державні нагороди СРСР. Закін. Київський університет (1953), де 1956–94 й працював (від 1958 — за сумісництвом): 1966–87, 1991–94 — проф., 1987–91 — завідувач кафедри теор. кібернетики. 1958–62 — в Обчислюв. центрі АН УРСР: 1960–62 — засн. і завідувач від­ділу автоматизов. систем упр. виробництвом; 1962–94 — зав. однойм. (згодом — екон. кібернетики) від­ділу, 1962–82 — за­ступник директора з наукової роботи, 1982–94 — директор Ін­ституту кібернетики НАНУ (обидва — Київ). Водночас 1963–65 — доцент Київ. ін­ституту нар. господарства; 1969–83 — проф., 1983–94 — завідувач кафедри теор. кібернетики та методів оптимал. керува­н­ня Моск. фіз.-тех. ін­ституту. 1988–94 — академік-секр. Від­діл. інформатики НАНУ. Викладац. і наук. діяльність роз­почав ще студентом під керівництвом Б. Гнєденка, зокрема читав популярні лекції для школярів, опублікував у «Докладах АН СССР» 3 стат­ті, присвяч. дослідж. емпірич. функцій роз­поділу. Перші ґрунт. наук. дослідж. виконав під керівництвом А. Колмогорова, потім був най­ближчим учнем і соратником В. Глушкова. Здобув ви­зна­н­ня завдяки своїм працям з теорії оптимал. статистич. рішень, систем. аналізу та екон. кібернетики. Роз­робив алгоритм. схеми і методи виріше­н­ня систем. про­блем, сформулював метод послідов. аналізу варіантів, необхідних для побудови ефектив. вирішуючих процедур у практ. зав­да­н­нях. Досліджував про­блеми оптимал. упр. великими та склад. системами, пита­н­ня роз­робле­н­ня і впровадже­н­ня автоматизов. систем упр. різного рівня. Засн. укр. наук. школи у галузі теорії оптимізації та систем. аналізу. 1957 під керівництвом М. у Київ. університеті складені перші про­грами для Малої ЕОМ (МЕОМ), створеної в Києві С. Лебедєвим. 1963 був при­значений координатором робіт із за­провадже­н­ня систем сітк. планува­н­ня та упр. у маш.-буд. і оборон. галузях, а також у буд-ві. 1966 організував першу Всесоюзну конф. з матем. проб­лем мережевого планува­н­ня та керува­н­ня. Був наук. кер. автоматизов. системи план. роз­рахунків (АСПР), брав участь у створен­ні заг.-держ. автоматизов. системи (ЗДАС) та респ. системи збору й обробки інформації для потреб планува­н­ня і керува­н­ня (РАСУ). 1988 з ініціативи М. у Київ. політех. ін­ституті від­крито каф. матем. методів систем. аналізу, на базі якої та 2-х від­ділів Ін­ституту кібернетики НАНУ згодом створ. Ін­ститут приклад. систем. аналізу НАНУ та МОН України. М. був пред­ставником України в Між­нар. ін­ституті приклад. систем. аналізу в Австрії (м. Лаксенбурґ). Головний редактор журналу «Кибернетика и системный анализ». 2000 президією НАНУ засн. премію ім. М. за видатні досягне­н­ня в галузі інформатики, теорії оптимізації та систем. аналізу, першими лауреатами якої стали його учні Ю. Єрмольєв, І. Коваленко та Н. Шор. Учнями М. також були П. Кнопов, В. Ковалевський, О. Летичевський, Т. Марʼянович, В. Редько, О. Шарковський, В. Шкурба.

Завантажити статтю