Михальський Євген Йосипович

МИХА́ЛЬСЬКИЙ Євген Йосипович (псевд. — Torentano, Revulo, Profetivski; 09(21). 01. 1897, м. Летичів, нині Хмельн. обл. — 15. 10. 1937, Київ) — поет-есперантист, редактор, пере­кладач, видавець. Дит. роки провів у Меджибожі (нині Хмельн. обл.). Навч. у гімназії м. Вознесенськ (нині Микол. обл.), де 1911 ви­вчив есперанто. Брав участь у 2-му Всерос. зʼ­їзді есперантистів у Києві (1913). У 1914–17 — на військ. службі. Від кін. 1917 працював бібліотекарем у Саратові, де очолив місц. товариство есперантистів, редагував (разом з В. Поляковим) літ. ж. «Libera To­rento» («Вільний потік», 1917–18) та видавав часопис «Volga pio­niro» («Волзький піонер»). 1919 жив у Харкові, а у 1920-х рр. — у Вознесенську, звідки налагодив контакти з есперантистами в Одесі, зокрема з поетом В. Івановим. Став чл. Всесвіт. позанац. асоціації (SAT) і спів­працював у її органах «Sennacieca Revuo» («Позанаціональний ог­ляд»), «Bulteno de SEU» («Бюлетень Союзу радянських есперантистів»), «Internaciisto» («Інтернаціоналіст»). Від 1930 — у Сталіно (нині Донецьк), учителю­вав, викладав в учител. ін­ституті (до 1937), очолював обл. організацію есперантистів. Спільно з нім. письмен­ником Л. Рен­ном керував 1932 роботою Між­нар. асоціації рев. есперант. письмен­ників (IAREV), в якій надалі виконував функції відп. секретаря. Друкував твори в есперант. ж. «La vojo de klerigo» («Шлях освіти»), «Nia vojo» («Наш шлях»), «La Nova Etapo» («Новий етап»). Разом з письмен­никами українцем В. Кузьмичем та французом О. Бурґіньоном редагував ж. «Pro-leta Literaturo» («Пролетарська література, 1934) та «Internacia Lite-raturo» («Між­народна література», 1935–36). Писав пере­важно мовою есперанто, рідше — укр. і рос. Автор 5-ти опубл. зб. поезій мовою есперанто: «La Unua Ondo» («Перша хвиля», Саратов, 1918, спів­­авт.), «Du poemoj» («Дві поеми», Москва, 1922), «Prologo» («Про-лог», Париж, 1929), «Fajro kuracas» («Вогонь лікує», Ляйпциґ, 1932), «Kantoj de lʼamo kaj sopiro» («Пісні коха­н­ня й туги», Варшава, 1934). Нові поезії вві­йшли до його вид. «Plena Poemaro: 1917–1937» («По­в­не зі­бра­н­ня поем», Антверпен, 1994). Ініціював створе­н­ня дит. есперант. хрестоматії «Por unua lego» («Для першого чита­н­ня», Х.; Москва, 1936). Значна частина спадщини М. залишилася неопублікованою, зокрема пригодн. роман у віршах «Kazanova» («Казанова», понад 100 сонетів); зб. «Reforgo de lʼhomoj» («Пере­ковува­н­ня людей», 1933–37), лише фрагменти з якої на­друк. у часописах «Internacia Literaturo» і «Argenta duopo» («Срібний дует»); «Teorio de Esperanta traduka-do» («Теорія пере­кладу на есперанто»), а також під­готовлений антифашист. альманах «Anti-Bruno» («Анти-Бруно»). Осн. теми творчості: соц.-політ. про­блематика, лірика коха­н­ня (зокрема «оголеного») та філос. ремінісценції. Використовував вільні рими та рапсодійну римо­структуру. Творчість М. мала знач. вплив на поетів-есперантистів: шотланд. поет В. Олд, напр., пере­йняв у нього нові форми поет. мови. Пере­кладав мовою есперанто твори Т. Шевченка (фрагменти з поеми «Сон» та з вірша «Н. Маркевичу» у ж. «Lingvo Internacia: Revuo», 1934), М. Гоголя («Страшна помста» / «La terura vengo»), М. Рильського, В. Ел­лана-Блакитного, О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Островського, М. Шолохова, О. Бог­данова та ін. Готував до вид. окрему зб. пере­кладів «Ви­браних творів» Т. Шевченка. Укр. мовою деякі твори М. пере­клали В. Мисик, П. Тимочко. Заарешт. 7 лютого 1937, незакон­но ре­прес. і роз­стріляний. Реабіліт. 1958.

Завантажити статтю