Михальчина слобода

Визначення і загальна характеристика

МИХА́ЛЬЧИНА СЛОБОДА́ — село Новгород-Сіверського ра­йону Чернігівської області. Михальчино-Слобід. сільс. раді під­порядк. с. Миколаївське. Знаходиться на р. Рогозна (права притока Десни), за 210 км від обл. центру, за 45 км від райцентру та залізнич. ст. Новгород-Сіверський. Площа 1,7 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 383 особи; станом на 2016 — 247 осіб; пере­важно українці. Уперше згадується в писем. джерелах у 2-й пол. 16 ст. За нар. пере­казами, назва походить від імені першого поселенця. Спочатку входило до складу Погар. сотні Стародуб. полку, а від 1761 — до Шептаків. сотні. У різні часи ним володіли геть­ман І. Брюховецький, стародуб. пол­ковник С. Самойлович, ген. суддя Війська Запорозького І. Жур­ман, графи Гудовичі, родина стат. радника Судзиловського. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Новго­род-Сівер. пов. Черніг. губ. 1848 зведено деревʼяну Микол. цер­кву (пізніше зруйнована). 1859 було 93 двори, мешкали 711 осіб, 1886 — від­повід­но 154 і 746, 1893 — 233 і 902; за Всерос. пере­писом насел. 1897, — 187 і 1012. Від 1870 працював винокур. завод Судзиловського з річною пере­гонкою спирту на 7 тис. руб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від серпня 1941 до вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. 1988 мешкали 519 осіб. Корисні копалини: торф, крейда, пісок, глина. Побл. села — гідрол. заказники місц. значе­н­ня Михальчино-Слобідський (болотяний масив пл. 74 га в заплаві Рогозни, що має велике значе­н­ня для збереже­н­ня водного режиму річки) та Купели (пл. 98 га). У М. С. — Будинок культури, б-ка; фельдшер. пункт. 1958 встановлено памʼятник на брат. могилі воїнів-визволителів, які полягли 1943 у боях за звільне­н­ня села; 1967 — обеліск Слави на честь 149-ти од­носельців, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни.

Літ.: Лазаревский А. М. Описание старой Малорос­сии. Т. 1. Полк Стародубский. Изд. 2-е. Белые Берега, 2008; Сіверські скрижалі: Крає­знавчий порт­рет Чернігівщини. К., 2011.

Н. П. Авдієнко

Завантажити статтю