Михальчук Кость

МИХАЛЬЧУ́К Кость (Костянтин Петрович; псевд. і крипт.: К. М., М., Мих. К., Х-л, Пивовар, Українець, Хохол; 21. 12. 1840(02. 01. 1841), с. Зозу­линці Бердичів. пов. Київ. губ., нині Козятин. р-ну Вінн. обл. — 07(20). 04. 1914, Київ) — мово­знавець, публіцист, громадський діяч. Дійсний член НТШ (1893), чл. УНТ (1907), Істор. товариства Нестора-літописця. Навч. у Житомир. чол. гімназії (1856–58), на істор.-філол. факультеті Університету св. Володимира у Києві (1859–61), де 1861 разом з В. Антоновичем і Т. Рильським заснував Укр. громаду («хлопомани»), перед польс. пов­ста­н­ням був змушений покинути навч. Працював у Бердичів. і Житомир. пов., був двічі заарешт. за агітац. діяльність серед селянства і звʼязки з польс. пов­станцями. 1869–73 — бухгалтер цукроварні Товариства «Яхненко–Симеренко» в м-ку Городище (нині місто Черкас. обл.); 1873–1914 — гол. бухгалтер і зав. гол. контори Київ. пивовар. заводу. Водночас 1873–76 спів­працював із Пд.-Зх. від­ділом Рос. геогр. товариства; 1908–14 — відп. ред. «Записок Українського наукового товариства в Києві». М. — основоположник наук. укр. діалектології, порушував про­блеми історії звук. роз­витку української мови та укр. істор. морфології, а також заг. методології мово­­знавства. Вперше здійснив сис­темат. опис укр. діалектів на основі факт. матеріалу, зі­браного за єдиною про­грамою на великому обширі укр. говірок; діалектне членува­н­ня української мови, окреслив не лише межі пошире­н­ня осн. 3-х наріч — пн., пд.-зх. і пд.-сх., але й менших одиниць діалект. поділу. Під­готував першу карту укр. говорів, а також об­ґрунтував поділ їх на давні й новожитні, дав свою генет. інтер­претацію багатьох явищ сучас. говірок. Його наук. пр. «Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Росіи, въ связи съ нарѣчіями Галичины» // «Труды этно­графическо-статистической экспедиціи въ Юго-Западный край», С.-Петербургъ, 1872, т. 7 стала надій. фундаментом у роз­витку укр. діалект. науки. Спів­автор «Про­грами для збира­н­ня діалектних одмін української мови» (1909) і «Про­грам­мы для собиранія особен­ностей малорус­ских говоров» (1910), у яких сформулював наук. засади обстеже­н­ня укр. діалектів, що стали основою типол. їх ви­вче­н­ня. В «Открытомъ письме къ А. Н. Пыпину по поводу его статей въ “Вѣстнике Европы” о споре между южанами и северянами» (К., 1909) за­пропонував критерії роз­межува­н­ня структурно генет. мов і наріч; об­ґрунтував над­діалект. характер літ. мови, утверджував право української мови і культури на самост. вільний роз­виток («Что такое малорус­ская (южнорус­ская) рѣчь?» // «Кіевская старина», 1899, т. 66). Брав участь у під­готовці «Української граматики» Є. Тимченка (1907), «Словаря української мови» Б. Грінченка (1907–09; обидва — Київ). Від поч. 1860-х рр. друкував у період. вид., зокрема «Kurjer Wileński», «Gazeta polska», «Кіевскій теле­графъ», «Заря», «Труд», «Діло», «Правда», «Рада», публіцист. та наук.-популярні стат­ті.

Завантажити статтю