Міграція птахів

Визначення і загальна характеристика

МІГРА́ЦІЯ ПТАХІ́В — періодичні або нерегулярні пере­міще­н­ня птахів на значні від­стані. Причиною М. п., за­звичай, є зміна умов існува­н­ня в місцях їхнього по­стійного пере­бува­н­ня, що зумовлює насамперед погірше­н­ня кормової бази та температурного режиму. Птахи є рекордсменами серед тварин за дальністю міграц. пере­міщень, адже здатні до швидких та тривалих польотів, при цьому енергет. затрати у них набагато менші, порівняно з кажанами. Навіть невеличкі птахи масою 5–10 г можуть без­перервно протягом 6–10 год. знаходитися в повітрі, долаючи за цей час сотні км. Найдовші міграц. пере­міще­н­ня здійснюють полярні крячки (маса бл. 100 г; гніздяться в арктич. зоні, а на зимівлю значна частина птахів пере­міщується до берегів Антарктиди, пролітаючи тільки в одному напрямку 18–20 тис. км). Деякі дрібні горобині птахи здійснюють пере­льоти на не набагато менші ди­станції, напр., звичайні камʼянки (маса бл. 30 г), які гніздяться на Алясці, зимовий період проводять у тропіч. Африці, зокрема у Камеруні, для цього вони долають від­стань у 14–15 тис. км. Деякі види здатні здійснювати без­перервні пере­льоти на значні від­стані (кулики-ржанки з Алеут. о-вів летять без зупинок над океаном на Гавай. о-ви, долаючи бл. 3,2 тис. км). Птахи, які гніздяться в Україні, також здійснюють дальні пере­льоти, правда на дещо менші від­стані. У пд. частині Африки зимує чимало наших птахів — лелека білий, крячки (річковий, малий), ластівка сільська, очеретянка чагарникова та ін. За­звичай, вони мігрують в меридіонал. напрямках і у цьому випадку можуть пере­міщуватися майже на 10 тис. км. Такі ж від­стані долають деякі птахи, які зимують у Пд.-Сх. Азії, зокрема плиска жовтоголова, чечевиця звичайна, вівсянка-дібровник. Ці птахи летять не прямо до місць зимівлі, а здійснюють петлеподібну міграцію — спочатку з тер. України на Сх., через 3,5–4,5 тис. км повертають на Пд. чи Пд. Сх. у бік своїх зимівель. Серед пред­ставників майже 9 тис. видів світ. фауни птахів, мі­гранти складають меншість. Це повʼяза­­но з тим, що найбільше видове різномані­т­тя птахів спо­стерігається у тропіч. зоні, де міграцій у місц. птахів практично немає. У природ. зонах, де простежують кардинал. сезон­ні зміни (температур. режиму, появи сніг. чи льод. покривів, тривалі періоди посух і повеней) міграц. пере­міще­н­ня є звич. явищем. Напр., у орнітофауні субарктич. зони практично всі види здійснюють ті чи ін. пере­льоти, а серед птахів, які зу­стрічаються в Україні (бл. 440 видів), тільки кілька десятків можна на­звати осілими. Однією з важливих характеристик кожного виду птахів є його від­ноше­н­ня до тер., зокрема характер пере­бува­н­ня в гнізд. частині ареалу загалом чи на гнізд. ділянках зокрема. Найбільш поширеним терміном, який характеризує це явище, є міграц. статус виду. Виділяють кілька узагальнюючих категорій, крайні з яких — осілий вид та мігруючий вид. Є чимало під­категорій, напр., мігруючі види чи типових мі­грантів поділяють на інстинктив., погод., дальніх, ближніх. Між типовими осілими та мігруючими видами ви­окремлюють проміжні категорії, зокрема інвазійні та кочуючі види. Перших досить часто називають нерегуляр. мі­грантами — за­звичай, причиною їхніх пере­міщень є успіш. гнізд. сезон, коли сут­тєво зро­стає чисельність молодих птахів і не­стача вже в післягнізд. період осн. обʼєкта харчува­н­ня. За таких умов значна частина молоді від­літає з місць народж. (у Зх. Палеарктиці, за­звичай, у пд. і пд.-зх. напрямках, тобто в напрямках, характерних для більшості типових мі­грантів). Серед найбільш ві­домих прикладів — інвазії горіхівки звичайної та шишкаря ялинового. По-іншому ведуть себе кочуючі види: у випадках дефіциту осн. кормів птахи починають мандрувати в пошуках р-нів, де харчува­н­ня вдо­сталь. У цих пере­міще­н­нях беруть участь не тільки молоді особини, а й дорослі (більше року життя), при цьому напрямки руху не є по­стійними з року в рік — птахи можуть пере­міщуватися у пн.-зх., пд. і пд.-сх. напрямках — практично у всі сторони світу. Міграц. пере­міще­н­ня птахів у помір. зонах (зокрема Україні) спо­стерігаються практично упродовж року. Всередині літа (на поч. липня), коли більшість наших птахів ще роз­множуються, в Україні вже проходить активна міграція арктичних куликів. На­прикінці липня мас­штаби цієї міграції досягають піку, і в цей час починають пере­літ і наші птахи (лелеки, деякі кулики, крячки, серпокрильці, ластівки, вивільги, очеретянки). Період традиц. осін. міграцій припадає на серпень–жовтень. Протягом листопада–січня на території України, за­звичай, спо­стерігаються активні кочові пере­міще­н­ня птахів — залежно від динаміки погод. умов (хвиль холоду, сніг. і льод. покривів) та наявності врожаю/неврожаю деяких корм. обʼєктів, зграї снігурів, омелюхів, чечіток, чижів, качок, мартинів та ін. видів можуть пере­міщуватися з пн. обл. у пд., і навпаки. З лютого, як правило, реєструється початок весн. міграції у більш теплих пд. і зх. регіонах. Згодом уже на всій тер. країни спо­стерігаються інтенсивні міграц. пере­міще­н­ня птахів. Пік весн. пере­льоту припадає на 3-ю декаду березня — кінець квітня. Але протягом травня ще триває міграція — прилітають гніздитися на нашу тер. деякі дальні мі­гранти (з Пд. Африки, Пд.-Сх. Азії) та проходить масовий транзит. проліт пн. видів (гагар, куликів, крячків, деяких горобиних). Їхня міграція закінчується в середині червня, тобто пауза в пере­міще­н­нях складає 2–3 тижні. Але і в цей період досить часто фіксують ті чи ін. пере­міще­н­ня птахів — у 2-й пол. червня реєструють інвазії шишкаря ялинового, т. зв. літні міграції чайок, шпаків. Міграц. пере­міще­н­ня в помір. широтах тривають без­перервно протягом року. Птахи мігрують і вдень, і вночі, причому у темну частину доби пере­міщується пере­важна більшість типових мі­грантів, що повʼя­­зано з низкою пере­ваг. Серед пред­ставників фауни України є типові нічні мі­гранти (очеретянки, кропивʼянки, деркачі, пастушкові), типові денні (лелеки, денні хижі птахи, ластівки). Але більшість птахів мігрують у будь-яку частину доби (качки, гуси, кулики, журавлі). Широкий висот. діапазон М. п. Плаваючі птахи, якими є пінгвіни, міграц. пере­міще­н­ня здійснюють у воді, причому дальність цих пере­міщень сягає тисяч км. До групи нелітаючих птахів належать страуси, про міграц. пере­міще­н­ня яких фактично від­сутня інформація, ві­домо лише, що афр. страуси здійснюють сезон­ні міграц. пере­міще­н­ня сушею разом із табунами копитних; це властиво і австралій. страусам Ему. Дехто з «популяризаторів» науки поширює по­гляд, що деркачі, як і страуси, мігрують пішки, що не від­повід­ає дійсності. Ін. птахи свої міграц. пере­міще­н­ня здійснюють в повітрі, причому діапазон висот сягає від кількох метрів до кількох км. Найбільш наповнений птахами шар повітря від 50-ти до 800–1000 м. Заг. вис. міграції вночі більша, ніж удень. Найбільш рекордні висоти, на яких реєстрували мігруючих птахів, — 6–8 км. Діапазон напрямків міграц. пере­міщень птахів в Україні широкий. Напр., восени деякі птахи летять на Пн.-Зх., Зх., Пд.-Зх., Пд., Пд.-Сх. та Сх. Більшість дослідників вважає, що сучасні міграц. шляхи сформувалися під впливом багатьох обледенінь, які траплялися за остан­ні майже 2 млн рр. четвертин. періоду. На Євразій. континенті льодовики на­ступали за­звичай в пд. і пд.-зх. напрямках, що змушувало птахів також скорочувати свої ареали в таких самих напрямках. Коли на­ступали періоди потеплі­н­ня, льодовики від­ступали у зворот. напрямках, птахи за­ймали звільн. території. У звʼязку з тим, що зберігалася щорічна сезон­на зміна погод. умов, птахи змушені під час на­ста­н­ня холод. періодів від­літати в більш теплі регіони, за­звичай, по­вторюючи істор. шлях предків. Але є приклади, коли протягом життя 2–3-х поколінь людини можна спо­стерігати формува­н­ня нової знач. частини міграц. шляху. Ще на початку минулого сторіч­чя гнізд. частина ареалу чечевиці звичайної знаходилася у Сибіру, протягом кількох десятиріч птахи роз­селилися на Зх. від Уралу, досягши Волині, Польщі. Під час міграцій ці птахи по­вторюють шлях заселе­н­ня нових тер., мігруючи Г-подібно — восени вони летять на Сх. до Сибіру, а потім повертають на Пд., мандруючи майже на 10 тис. км. Методи ви­вче­н­ня М. п. різноманітні. Найбільш класич. є візуал. спо­стереже­н­ня — ще 1757 швед. природо­знавець К. Лін­ней за­пропонував організувати по­стійні пункти спо­стережень за мігруючими птахами. 1837 нім. орнітолог Г. Гетке почав спо­стереже­н­ня на о-ві Гельґоланд (Пн. море), де під час міграцій зупиняються тисячі птахів; пізніше там створ. Орнітол. станцію (функціонує і нині). У світі існують сотні орнітол. станцій, де різними методами ви­вчають міграц. пере­міще­н­ня птахів. На більшості з них, окрім візуал. спо­стережень, проводять від­лов із подальшим кільцюва­н­ням птахів. Наук. кільцюва­н­ня птахів почалося 1899, коли данський учитель з м. Віборґ Г.-К. Мортенсен закільцював 165 молодих шпаків. Він надів на них алюм. кільця з адресами та номерами. На­ступ. року були отримані перші дані про знахідки цих птахів з місць їхньої зимівлі в Англії, Франції, Італії та деяких ін. країнах. Через 30 р. після його винаходу в Європі закільцьовано сотні тисяч птахів та отримано бл. 9,2 тис. зворотів, що дало змогу під­готувати перший у світі «Atlas des Vogel­zugs» («Атлас міграцій птахів», Берлін, 1931), укладений Е. Шузом та Г. Ве­йолдом. У Росії уперше почали кільцювати саме на тер. сучас. України. 1907 власник маєтку «Асканія-Нова» (нині біо­­­сфер. заповід­ник «Асканія-Нова») Ф. Фальц-Фейн та його колега Г. Ріберґер наділи кільця «Rossit­ten» (Німеч­чина) на перших двох птахів. У на­ступні роки кількість закільцьов. птахів стала значно більшою. 1907–23 в «Асканія-Нова» кільця надіто на 1908 птахів, отримано не менше, ніж по 5 зворотів зі знач. від­станей. 1927–91 практично всі птахи на території України мітили кільцями «Mos­­kwa» (станом на 2017 закільцьовано бл. 2 млн птахів). 1992 ріше­н­ням Президії НАНУ створ. Український центр кільцюва­н­ня птахів (його базовою структурою стала лаб. орнітології Ін­ституту зоо­логії НАНУ в Києві, де від 1974 проводять дослідж. М. п., зокрема за допомогою методу кільцюва­н­ня). У більшості країн світу роботи з кільцюва­н­ня птахів координують від­повід­ні нац. центри. Їхня діяльність полягає в наук.-метод. кер-ві та ко­ординації міче­н­ня птахів, проведен­ні без­посередньо кільцюва­н­ня, повʼя­заних із цим наук. дослідж., організації виготовле­н­ня та забезпече­н­ня кільцями мітчиків країни, створе­н­ня та робота з базами даних по кільцюван­ню. Ці функції виконував Центр кільцюва­н­ня птахів АН СРСР (від 1991 — у складі РАН). Перші укр. кільця «Kiev. Ukraine» виготовлено 1994. Нині Центр має 21 серію кілець, що до­зволяє мітити всіх птахів фауни держави (кільця «Kiev» використовують також на укр. арктич. станції «Академік Вернадський», де закільцьовано понад 1 тис. птахів 5-ти видів). Одне з гол. зав­дань Центру кільцюва­н­ня — веде­н­ня бази даних про знахідки закільцьов. птахів, які повʼязані з тер. України. Нині база нараховує більше 14-ти тис. зворотів із різних регіонів світу. 1997 Україну прийнято до Спілки європ. нац. центрів кільцюва­н­ня (EURING). Крім традиц. методів ви­вче­н­ня М. п., в остан­ні десятиріч­чя використовують і більш сучасні: кольор. кільцюва­н­ня/міче­н­ня (на кольор. кільце чи ошийник наносять номер для ідентифікува­н­ня птаха на знач. від­стані); супутник. стеже­н­ня (на птаха одягають пере­давач, що до­зволяє протягом року і більше знати його точне місце­знаходже­н­ня; недолік методу — в обмежен­ні за роз­міром птахів: маса має бути понад 200–300 г); викори­ста­н­ня геолокаторів (невеличкі чипи вагою 0,4–0,5 г закріплюють на спині навіть найменших птахів; щоден­но протягом року можна записувати довжину світ. дня, кут стоя­н­ня сонця у зеніті тощо, за якими з деякою похибкою ви­значають координати пере­бува­н­ня птаха; недолік методу — у необхідності від­лову птаха, щоб зняти чип та роз­шифрувати інформацію). Практично всі ві­домі орнітологи України, які ви­вчали фауну птахів, певною мірою досліджували чи систематизували дані, що стосуються такої важливої частини життя цих тварин, як їхні міграц. пере­міще­н­ня. У видових нарисах, що складають томи «Фауна України», обовʼязк. роз­ділом є «Міграційні пере­міще­н­ня» чи «Міграції». Тому всі автори томів цього зведе­н­ня (О. Кістяківський, Л. Смогоржевський, В. Зубаровський, В. Лисенко) та деяких моногр. ви­дань (М. Воїнственський, Ф. Страутман) аналізували сезон­ні пере­міще­н­ня різних видів. Серед перших орнітологів, які приділяли увагу і М. п., — проф. Університету св. Володимира у Києві К. Кес­слер (серед. 19 ст.). У 1-й пол. 20 ст. різні аспекти міграц. пере­міщень птахів досліджував М. Шарлемань. Від 2-ї пол. 20 ст. важливий внесок у зна­н­ня про різні аспекти М. п. зробили Т. Ардамацька, М. Гаврилюк, В. Грищенко, С. Домашевський, О. Ілюха, А. Корзюков, А. Полуда, Л. Потіш, І. Русєв, Б. Сабіневський, В. Серебряков, М. Химин, Й. Черничко, І. Шидловський та ін.

Літ.: Кес­слеръ К. Естествен­ная исторія губерній Кіевскаго учебнаго округа. Зоологія. Птицы воробьиные. К., 1851; G. Svardson. The «invasion» type of bird // British birds. 1957. Vol. 8; J. Dorst. The migrations of birds. London, 1962; Дольник В. Р. Миграцион­ное со­стояние птиц. Москва, 1975; Михеев А. В. Пере­леты птиц. Москва, 1981; Карри-Линдал К. Птицы над сушей и морем: (Глобал. обзор миграций птиц) / Пер. со швед. Мос­ква, 1984; Дольник В. Р. Ресурсы энер­гии и времени у птиц в природе. С.-Пе­тербург, 1995.

А. М. Полуда

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю