Міграція тварин

Визначення і загальна характеристика

МІГРА́ЦІЯ ТВАРИ́Н — періодичні або нерегулярні пере­міще­н­ня тварин на значні від­стані. Найбільш ві­домими є міграції птахів, під час яких пред­ставники деяких видів можуть пере­міщуватися тільки в одному напрямку на від­стані понад 20 тис. км. Є кілька причин М. т. Найбільш поширена — зміна умов існува­н­ня в місцях пере­бува­н­ня тварин, що призводить до погірше­н­ня корм. бази. У тих природ. зонах, де спо­стерігаються кардинал. сезон­ні зміни (температур. режиму, появи сніг. чи льодового покривів, тривалі періоди посух або повеней), М. т. є звич. явищем. У стабіл. екосистемах (напр., вологий тропіч. ліс) місц. тварини, за­звичай, все життя проводять на одних і тих самих територіях; сюди можуть тимчасово пере­міщуватися тварини з ін. регіонів. Другою причиною міграцій деяких тварин є зміна фаз жит­тєвого циклу; пере­міще­н­ня повʼязані з роз­множе­н­ням: осн. частину життя тварини проводять в одному р-ні, а ре­продуктив. період — в іншому. Пере­міще­н­ня з верх. шарів ґрунту в нижні, з соняч. галявини в тінь дерев не можна на­звати міграціями. Міграц. пере­міще­н­ня можна спо­стерігати у пред­ставників практично всіх вищих таксонів тварин — від комах до ссавців. Досить масові міграції здійснюють кажани, проте мас­штаби цих міграцій менші, ніж у птахів; крім того, вони малопомітні через нічний спосіб життя цих тварин. Під час міграцій кажани утворюють міграц. потоки вздовж екол. барʼє­рів (береги морів і великих прісновод. водойм). Деякі види кажанів фауни України (нетопир лісовий, вечірниця руда) щорічно здійснюють міграц. пере­міще­н­ня на від­стані понад 1000 км — частина з них проводить зимовий період у Греції, Туреч­чині. Терміни міграцій загалом спів­падають із пташиними — восени кажани в умовах України мігрують протягом серпня–жовтня, навесні — березня–травня. Міграц. пере­міще­н­ня цих тварин зумовлені, як і у більшості ін. мі­грантів (на від­міну від ре­продукц. міграцій), зміною умов існува­н­ня (для кажанів — на­ста­н­ня холод. періоду). Але якщо більша частина таких мі­грантів залишає р-ни пере­бува­н­ня через дефіцит корм. ресурсів, то у кажанів це повʼязано із зимовими сховищами. Загальнові­домо, що при низьких т-рах кажани впадають в сплячку і корму не потребують. Якщо як зимові сховища вони використовують печери, де температур. режим стабільний, то такі кажани є осілими. Багато видів зимують у дуплах або скел. тріщинах, де температура така ж, як і зовні, тому вони вимушені пере­міщуватися в ті регіони, де зимові температури більш помірні. Міграції властиві і для круп. назем. ссавців — практично всі вони повʼязані з пере­міще­н­ням у р-ни з кращою корм. базою. Класичними є міграц. пере­міще­н­ня восени пів­нічних оленів (карибу, в Пн. Америці) з тундри в лісотундру та тайгу, де умови в зимовий період більш мʼякі, а корми до­ступніші. Протягом цих пере­міщень вони можуть долати 500–1000 і більше км. Разом з оленями мандрують і хижаки (в цьому випадку — вовки). Аналог. пере­міще­н­ня тварин спо­стерігають у тропіч. Африці — завдяки сезон. дощам степи вкриваються багатою рослин­ністю, куди і направляються тисячі антилоп, газелей, зебр та ін. травоїд. тварин, яких су­проводжують хижаки. Мас­­штаби цих щоріч. пере­міщень досить значні — вони можуть сягати кількох сотень кілометрів. Серед ссавців найбільш дальні пере­міще­н­ня здійснюють мешканці океанів — ластоногі та китоподібні. Серед перших рекордсменом є пів­нічний морський котик (тварини з Командор. о-вів на зимовий період від­пливають у Япон. море, долаючи до 3,5 тис. км). Мас­штабні міграції, але менші за від­станями, властиві тюленям, моржам, сивучам. Китоподібні, зокрема кити, щороку тільки в одному напрямку можуть пере­міщуватися на 8–10 тис. км. Напр., сині кити зимовий період проводять у тропіч. частинах океанів, де вони спарюються і народжують потомство, а з початком весни пере­міщуються в аркт. чи антаркт. частини, де в літні місяці спо­стерігається «вибух» планктону (криля) — гол. корму вусатих китів. Серед плазунів справжні мас­­штабні міграц. пере­міще­н­ня здійснюють тільки мор. мешканці — змії і черепахи. Ці міграції повʼя­зані з роз­множе­н­ням: черепахи мають ви­значені місця для від­кла­да­н­ня яєць (за­звичай, це піщані пляжі океаніч. о-вів). Більшу частину року тварини проводять у багатих на корм місцях, а для виводу потомства повертаються на свою батьківщину, яка може бути за сотні чи тисячі кілометрів. Напр., зелені черепахи здійснюють міграції на 2000 км від берегів Бразилії до о-ва Вознесі­н­ня. Серед без­хребет. тварин мас­­штабні міграц. пере­міще­н­ня скоріше виняток. До них можна зарахувати кілька десятків видів метеликів, серед яких найбільш ві­домими є сезон­ні міграції монархів американських. Ці комахи з тієї частини ареалу в Пн. Америці, де вони пере­бувають у літній період, на зиму пере­міщуються на Пд. на 2–3 тис. км, весною повертаються назад. Аналогічно за протяжністю пере­міщень мігрують репейниці європейські — вони з Європи летять на зимівлю в Пн. Африку, весною повертаються назад. Окрім регуляр. М. т. різних системат. груп, спо­стерігаються також нециклічні пере­міще­н­ня пред­ставників багатьох видів. Такий вид пере­міщень називають інвазією (від лат. invasio — вторгне­н­ня). Ці пере­міще­н­ня спричиняють кілька факторів, причому ключовим у різних випадках може бути не один і той самий. Найчастіше це може бути повʼязано з внутрішньо популяц. механізмами — протягом сприятливого ре­продуктив. сезону (чи кількох попередніх) різко зро­­­стає чисельність угрупова­н­ня, щільність особин значно пере­вищує «популяц. норми». Все це включає популяц. регулятори (агресивність тварин, дис­персійні пере­міще­н­ня тощо) і як результат все це призводить до виселе­н­ня знач. кількості молодих особин зі своїх звичних територій. Але і в сусід. р-нах подібна ситуація — процес набуває явища «ланцюг. реакції», коли значна частина популяц. угрупова­н­ня вимушена пере­міщуватися за межі ареалу чи популяції, чи навіть виду. Серед ві­домих прикладів інвазій. пере­міщень можна згадати виселе­н­ня лемінгів і по­вʼязаних з ними песців, білок, сарани. Бувають і простіші ситуації — коли виселе­н­ня знач. частини тварин (за­звичай, молодих) спричинено неврожаєм осн. зимового корму (напр., кедр. горішків для білок, горіхівок). Для тер. України характерні інвазії горіхівок сибірських, шишкарів, синиць чорних та ін. видів. Методи дослідж. міграц. пере­міщень тварин досить різноманітні — більшість їх належать до групи «індивід. міче­н­ня». Це і класичне кільцюва­н­ня (кільця з індивід. номерами для птахів і кажанів), і міче­н­ня різними мітками (вухомітки, криломітки з номерами), і фарбува­н­ня частин тіла тварин тощо. До цієї групи можна зарахувати методи із залуче­н­ням сучас. технологій — радіо- та супутник. пере­давачі, що закріп­люють на тілі тварини. За їхньою допомогою можна ви­значати простор. пере­бува­н­ня тварини протягом досить тривалого часу (до кількох років). Деякі методи до­зволяють ви­вчати міграц. процеси — зокрема, можна спо­стерігати за міграціями кажанів та птахів (радарні дослідж.) чи мешканців морів (за допомогою сонарів). Мігруючі тварини потребують охорони, прийнято значну кількість нац. та між­нар. законодав. актів, опосередковано чи прямо присвяч. цій меті. Найбільш фундаментальна — Конвенція про збереже­н­ня мігруючих видів диких тварин (Бонн. конвенція, 1979). У 1999 її під­писала Україна, а до 2017 до неї при­єд­налися загалом 126 країн; на жаль, членами Конвенції ще не стали США, Канада, Китай, РФ, Туреч­чина. Законодавчі механізми з охорони мігруючих тварин у рамках Конвенції досить широкі та ефективні. По-перше, всі види мігруючих тварин, що мають за­гроз­ливий статус, залежно від критичності записані у Додатках І та ІІ. Країни-члени Конвенції повин­ні забезпечити суворий захист цих видів, охорону або від­новле­н­ня місць їхнього існува­н­ня. Важливим напрямом законодав. діяльності в рамках Конвенції є укла­да­н­ня угод та меморандумів взаємопоро­зумі­н­ня, які присвяч. охороні мігруючих тварин, зокрема під­писано Угоду з охорони афроєвроазій. мігруючих водно-болот. птахів, Угоду з охорони кажанів у Європі, Угоду з охорони китоподібних Чорного та Серед­зем. морів, суміж. акваторій Атлант. океану, Угоду з охорони альбатросів та буревісників. Серед актуальних для України варто від­значити меморандуми (усього 19) з охорони очеретянки прудкої, мігруючих хижих птахів Африки, Європи та Азії, з охорони та упр. центр.-європ. популяцією дрохви, з охорон. заходів для сх.-атлант. популяцій тюленя-монаха і крон­шнепа тонкодзьобого.

Літ.: C. B. Williams. The Migration of Butterflies. Edinburgh, 1930; T. Ro­bert Orr. Animals in Migration. New York, 1970; Клаудсли-Том­псон Д. Миграция жи­вот­ных / Пер. с англ. Москва, 1982; H. M. Tyus. Ecology and Conservation of Fishes. Boca Raton; London; New York, 2012; P. Morais, F. Daverat. An Introduction to Fish Migration. Boca Raton, 2016.

А. М. Полуда

Завантажити статтю