МІГРЕ́НЬ (від франц. migraine, від грец. ήμικρανία — біль, що охоплює половину голови) — фізіологічний роз­лад, що характеризується при­ступами головного болю, частіше в одній половині голови. Першу згадку про головний біль, схожий на М., зафіксовано у т. зв. Папірусі Еберса (16 ст. до н. е.). Термін «гемікранія», від якого походить слово «мігрень», належить давньогрец. лікарю Галену. Біль при М. має пульсуючий характер і нерідко су­проводжується нудотою, блюва­н­ням, непереносимістю яскравого світла, голос. звуків (фото- та фонофобія), а також сонливістю і млявістю після нападу, який може тривати від 2–3-х год. до декількох діб. М., як правило, не призводить до незворот. уражень головного мозку, але істотно погіршує якість життя. Згідно з епідеміол. дослідж., М. страждають від 3 до 16 % населе­н­ня. Найчастіше вона буває у людей віком 35–40 р., при цьому чоловіки становлять від 2 до 15 %, жінки — від 6 до 25 % всієї популяції. Істотну роль у виникнен­ні М. ві­ді­грають спадк. схильність, ендокрин­на недо­статність, поруше­н­ня сну, метеорол. фактори (колива­н­ня температури повітря, атмо­­сфер. тиску тощо), тютюнопалі­н­ня, стрес. Патогенез складний і до кінця не зʼясований. Доведено роль біо­хім. зрушень, зокрема збільше­н­ня в сироватці крові серотоніну та простагландинів. Вони провокують короткочас. спазм судин головного мозку, після чого на­стає тривале роз­шире­н­ня екс­тракраніал. артерій. Спазм лежить в основі фотопсій та ін. осередк. неврол. симптомів, а роз­шире­н­ня судин є без­посеред. причиною головного болю. Пульсуючий біль роз­глядають як реакцію на «удари» току крові в роз­слаблені стінки судин. русла. Залежно від клін. особливостей виділяють кілька форм М., зокрема М. з аурою (класична М.) та М. без аури (проста М.). Клінічно типовий при­ступ М. складається з двох фаз. У першій (фаза провісників) — від­значаються стомлюваність, дратівливість, погірше­н­ня на­строю, рідше — ейфорія. У другій — зʼявля-ється однобіч. пульсуючий головний біль, що локалізується, як правило, у лобно-скроневій ділянці. Тривалість нападу не пере­вищує 1–3 доби, часто його су­проводжують нудота, блюва­н­ня, світлобоязнь. Поруше­н­ня судин. тонусу також проявляються почервоні­н­ням конʼюнктиви, набряка­н­ням поверхн. скроневої артерії, зблідне­н­ням шкіри облич­чя, охолодже­н­ням кісток тощо. У типових випадках аура проявляється парастезіями, що починаються в кістках та поширюються на облич­чя та язик. Осн. принципи лікува­н­ня М.: оздоровле­н­ня способу життя хворих шляхом усуне­н­ня причин, що провокують напади, та медикаментозна терапія. Фармакотерапія спрямована на купірува­н­ня нападу головного болю та його профілактику. Під час нападу при­значають ерготамін, кофеїн або їх комбінов. препарат — кофетамін, анальгетики-антипіретики. Значну протимігренозну дію мають агоністи серотоніну — суматриптан та золмітриптан. У між­напад. період за­стосовують блокатори β-адренорецепторів та блокатори іонів кальцію.