Мідь
МІДЬ — хімічний елемент (Cuprum, Cu); кольоровий важкий метал. Густина 8,940. Т-ра плавлення 1084,5 °С, температура кипіння 2540 °С. Твердість за шкалою Мооса 3. Має рожево-червоний колір. Ковкий і м’я- кий; добре проводить тепло й електрику. Домішки: Ag, As, Fe, Bi, Sb, Hg, Ge. Хімічно малоактивний. Взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном, утворює комплексні сполуки з ціанідами. Солі одновалент. Cu у воді практично нерозчинні та легко окиснюються до сполук двовалент. Cu. Солі двовалент. Cu добре розчинні у воді та в розбавлених розчинах повністю дисоційовані. Кларк Cu 4,7∙10-3 % за масою; в осн. гірських породах серед. вміст дещо вищий (10-2). М. характерна для осн. і кислого магматизму. При осн. магматизмі концентрується в магматич. і скарн. родовищах та поствулканіч. колчедан. рудах. У зв’язку з граніт. магматизмом формуються мідно-порфир. і жильні родовища. Відомо понад 200 мінералів М., з них пром. значення мають: мідь самородна (98–100 %), куприт (88,8 %), тенорит (79,9 %), халькозин (79,8 %), ковелін (66,5 %), атакаміт (59,5 %), тенантит (57,5 %), малахіт (57,4 %), брошантит (56,2 %), азурит (55,5 %), тетраедрит (52,3 %), борніт (52–65 %), енаргіт (46–48 %), хризокола (36,1 %), халькопірит (34,5 %), халькантит (31,8 %), кубаніт (22–24 %). Деякі археологи для перехід. часу від неоліту до бронз. віку вживають назву мідний вік (див. Енеоліт), мотивуючи це появою та поширенням тоді виробів із М. — спочатку прикрас, а потім знарядь праці та зброї. Нині М. використовують в електротех. (бл. 50 %), маш.-буд., буд., хім. і харч. галузях промисловості. Див. також Міді сплави та Мідні руди.
Завантажити статтю
