Кирчів Павло Олексійович

КИ́РЧІВ Павло Олексі­йович (псевд. і крипт.: Маланич, Перчик, Глум, К.-в. П. та ін.; 16. 03. 1862, с. Корчин Стрий. пов., нині Сколів. р-ну Львів. обл. — 12. 04. 1916, с. Курники побл. м. Яворів Львів. обл.) — письмен­ник, педагог, громадсько-культурний діяч. Брат Богдара і Костянтина Кирчівих. Закін. Львів. учител. семінарію (1883). Працював сільс. учителем (1884–1916). За про­гресивні по­гляди і громад. діяльність пере­слідувався австр. владою. Друкувався в укр. періодиці 19 — поч. 20 ст. Редагував г. «Буковина» (1888), «Учитель», «Правда» (1890–91), «Зеркало», ви­ступав із публіцист. і літ.-крит. ста­т­тями, присвяч. актуал. пита­н­ням су­спільно-політ. життя українського народу. Пере­кладав із польс., франц., нім., норвез. та ін. літ-р. Збирав фольклорні та етногр. матеріали. Рукопис. архів К. зберігається в Ін­ституті літ-ри НАНУ (Київ) та ЛНБ. Автор зб. сатир. оповідань «Будяки» (Л., 1890), низки статей на пед. теми, у яких об­стоював пере­дові принципи навч. та вихова­н­ня, зокрема «До братів учителів» (1890), «Лектура для молоді» (1891), «Сучасна психологія» (1893) та ін.

Літ.: Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму // Україна. 1926. № 6; Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зі­бра­н­ня творів: У 50 т. Т. 41. К., 1984; Кирчів Р. Іван Франко і брати Кирчіви: Листува­н­ня // Зап. НТШ. Пр. філол. секції. 1996. Т. 229.

Р. Ф. Кирчів

Завантажити статтю