КИ́РЧІВ Павло Олексі­йович (псевдоніми і криптоніми: Маланич, Перчик, Глум, К.-в. П. та ін.; 16. 03. 1862, с. Корчин Стрийського пов., нині Сколівського р-ну Львівської обл. — 12. 04. 1916, с. Курники по­близу м. Яворів Львівської обл.) — письмен­ник, педагог, громадсько-культурний діяч. Брат Богдара і Костянтина Кирчівих. Закінчив Львівську вчительську семінарію (1883). Працював сільським учителем (1884–1916). За про­гресивні по­гляди і громадську діяльність пере­слідувався ав­стрійською владою. Друкувався в українській періодиці 19 — початку 20 ст. Редагував газету «Буковина» (1888), «Учитель», «Правда» (1890–91), «Зеркало», ви­ступав із публіцистичними і літературно-критичними ста­т­тями, присвяченими актуальним пита­н­ням су­спільно-політичного життя українського народу. Пере­кладав із польської, французької, німецької, норвезької та іншої літератури. Збирав фольклорні та етно­графічні матеріали. Рукописний архів К. зберігається в Ін­ституті літератури НАНУ (Київ) та ЛНБ. Автор збірки сатиричних оповідань «Будяки» (Л., 1890), низки статей на педагогічні теми, у яких об­стоював пере­дові принципи на­вча­н­ня та вихова­н­ня, зокрема «До братів учителів» (1890), «Лектура для молоді» (1891), «Сучасна психологія» (1893) та ін.