Міжнародна безпека

МІЖ­НАРО́ДНА БЕЗ­ПЕ́КА — стан між­народних від­носин, що виключає поруше­н­ня миру або створе­н­ня реальних за­гроз без­пеці народів у будь-якій формі; діяльність держав і між­народних ін­ститутів щодо під­трима­н­ня такого стану; універсальна система механізмів, заходів і гарантій, сукупність яких виключає за­стосува­н­ня сили. У сучас. світ. політиці досягне­н­ня задовіл. стану М. б. роз­глядають як одну з найважливіших функцій світ. спів­товариства, основою якої є процеси роз­зброє­н­ня, зміцне­н­ня взаєморо­зумі­н­ня і взаєм. довіри між державами, своєчас. та ефектив. урегулюва­н­ня конфліктів, що виникають. Згідно зі Статутом ООН гол. від­повід­альність за під­тримку миру і М. б. покладено на Раду без­пеки ООН, якій належить виключне право за­стосува­н­ня санкцій проти агресора (див. Агресія). Рівень і стан М. б. ви­значають: характер глобал. про­блем сучасності, за­гроз людству або окремим регіонам, захищеність зовн. кордонів і стан внутр. (нац.) без­пеки держав. Як політ. явище макросоц. рівня пита­н­ня М. б. актуальне для більшості країн між­нар. спільноти, оскільки прагне­н­ня до без­пеки є мотивац. основою індивід. і груп. діяльності як окремої людини, так і всього людства. М. б. класифікують за мас­штабами забезпече­н­ня (нац., регіон., глобал.); за сферами забезпече­н­ня (у політ., соц., екон., військ., гуманітар. та ін. сферах); за субʼєкт. спрямованістю (без­пека людини, су­спільства, держави). Поряд із традиц. джерелами небезпеки (прагне­н­ня окремих країн до гегемонії, пере­вага у системах стратегіч. озброєнь, екс­пансіонізм), рівень без­пеки на сучас. етапі роз­витку людства додатково ви­значають нові за­грози: зро­ста­н­ня локал. конфліктів, пошире­н­ня між­нар. тероризму, роз­кра­да­н­ня ядер. матеріалів і несанкціоноване роз­по­всюдже­н­ня ядер. технологій, утворе­н­ня у де­яких державах незакон. зброй. формувань, висока ймовірність за­стосува­н­ня ними зброї масового ураже­н­ня. Сучасна система М. б. ґрунтується на принципах заг. характеру та однакового рівня без­пеки для всіх країн, незалежно від їхньої ролі на світ. арені; між­нар. спів­робітництва у вирішен­ні про­блем без­пеки та колектив. дій щодо усуне­н­ня агресії і унеможливле­н­ня причин її виникне­н­ня; недо­статності викори­ста­н­ня суто військ.-силових засобів під­трима­н­ня миру; високої міри довіри у між­нар. стосунках, від­критості світ. політики; систем. характеру конструюва­н­ня архітектури без­пеки. Найважливіші елементи системи М. б.: наук. теорії без­пеки, концепції, доктрини, про­грами досягне­н­ня її високого рівня; сукупність між­держ., держ., громад. організацій та ін­ститутів, спрямов. на під­трима­н­ня миру; сили, засоби й матеріал. ресурси світ. спів­товариства щодо усуне­н­ня за­гроз і викликів, зміцне­н­ня без­пеки на між­нар. рівні. Динам. зміна епох заг.-цивілізац. роз­витку людства, обʼєктивна необхідність пере­ходу до нової між­нар. політики посилюють ненасильниц. чин­ники в структурі М. б. Необхідність пере­ходу до нової системи М. б., що зумовлена фундам. геополіт. зруше­н­нями, стимулює по­глибле­н­ня змісту і напрямів практ. обʼєк­тивації нової глобал. системи без­пеки — ко­оперативної, сутність якої ви­значають пере­говори та угоди про заг. цілі, норми, ін­ститути, принципи і механізм врегулюва­н­ня конфлікт. та кризових явищ і процесів. Система спіл. кооп. без­пеки ґрунтується на довірі, засн. на від­критості, транс­парентності та перед­бачуваності; спів­­роб-ві й гарантіях; рівноправ. зайнятості. Ці принципи певною мірою втілено у діяльності наявних над­держ. структур, спрямов. на досягне­н­ня колектив. без­пеки: ООН, ОБСЄ, ЄС, Ради Європи та низки регіон. обʼ­єд­нань. Актуал. політ. про­блемою кін. 20 — поч. 21 ст. стала дис­кусія щодо ефективності діяльності НАТО як субʼєкта формува­н­ня і під­трима­н­ня європ. без­пеки. Система спіл. М. б. пере­буває у процесі становле­н­ня, що потребує знач. зусиль і затрат протягом тривалого часу з боку всього світ. спів­товариства.

Завантажити статтю