ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Міжнародне право

МІЖНАРО́ДНЕ ПРА́ВО – сукупність правових принципів та норм, призначених для регулювання відносин між державами та іншими суб’єктами міжнародного устрою. Роль М. п. виявляється в забезпеченні мирного співіснування держав при гарантії їхньої незалежності. До найдавніших в історії людства договорів міжнар. характеру належать договір між правителями месопотам. міст Умма та Лагаш про недоторканність кордону бл. 2550 р. до н. е. та договір між єгипет. фараоном Рамзесом II і царем хеттів Хаттушілем III про вічний мир 1296 р. до н. е. Прототипом М. п. у Стародав. світі стало рим. jusgentium – право народів. Воно надавало абсолютну недоторканність послам-легатам, яких призначали в Стародав. Римі для представлення позиції сенату щодо оголошення вій­ни та укладення перемир’я, а також ведення переговорів з ін. державами. У часи Середньовіччя міждерж. відносини перебували під впливом Церкви. Практ. необхідність побудови відносин з підкореними «нецивілізов.» народами в епоху великих геогр. відкриттів зумовила зародження науки М. п. Одним із перших факт його існування відзначив нідерланд. правознавець Г. Ґроцій у трактаті «De jure belli ac pacis» («Право вій­ни та миру», Париж, 1625), у заг. вжиток запровадив англ. філософ і правознавець Дж. Бентам у праці «An Introduction to the Principles of Morals and Legislation» («Вступ до принципів моралі та законодавства», Оксфорд, 1789). Від 17 ст. практика укладення міждерж. договорів набуває більшого поширення. Найважливіший із договорів класич. М. п. – Вестфал. мирний договір 1648, що започаткував формування сучас. системи міждерж. відносин. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. міжнар.-правове визнання отримала ідея про неприпустимість воєн, вона за короткий час стала визначал. для М. п. Формування сучас. М. п. пов’язане зі створенням 1945 ООН. У 21 ст. співробітництво держав на міжнар.-правових засадах є запорукою протидії глобал. загрозам, що постали перед людством, зокрема застосуванню зброї масового ураження, екологічним глобальним проблемам, та вчиненням терорист. актів, які визначають нині тенденції подальшого розвитку М. п. Норми М. п. виникають на підставі узгодження волі його суб’єк­тів. Перелік авторитет. джерел М. п. вказаний у 38 ст. Статуту Міжнародного Суду ООН як необхід. для вирішення спорів на його підставі. Осн. джерела М. п.: міжнар. договори, міжнар. звичаї та заг. принципи права, визнані цивілізов. націями. Міжнар. договір – міжнар. угода, укладена між суб’єктами М. п. і підпорядк. йому, незалежно від її конкрет. найменування. Міжнар. звичай передбачає неписане правило поведінки суб’єктів М. п., що склалося внаслідок тривалого застосування. Заг. принципи права, визнані цивілізов. націями, відображають основи юрид. мислення, відомі більшості правових систем держав світу. Допоміжні джерела М. п. (судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців із публіч. права різних націй) використовують для встановлення наявності та конкретизації змісту норм М. п. Все більшого значення для міжнар.-правового регулювання набувають резолюції та рекомендації міжнар. організацій. Формально-правовою передумовою дотримання осн. принципів М. п. є 2 ст. Статуту ООН. До переліку осн. принципів М. п. належать суверенна рівність, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутр. справи, мирне вирішення міжнар. спорів, добросовісне виконання міжнар. зобов’язань, співробітництво, рівноправність націй та народів, а також їхнє право на самовизначення, захист прав людини, територ. цілісність держав, непорушність держ. кордонів. Міжнар.-правовий зміст осн. принципів розкрито в Декларації про осн. принципи міжнар. права, що стосуються друж. відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 та Заключ. акту Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975. Система міжнар.-правових норм складається з галузей та інститутів, що впорядковують різні сфери та групи однорід. міждерж. відносин. У доктрині М. п. виокремлюють право міжнар. договорів, право міжнар. організацій, дипломатичне право, міжнар. морське право, повітряне право, космічне право та ін. М. п. відрізняють від міжнар. приват. права, яке застосовують у приватноправових відносинах з іноз. елементом. Для М. п. як правової системи притаман. процес кодифікації та прогрес. розвитку. Суть кодифікації полягає у систематизації міжнар.-правових норм за критерієм предмету регулювання. У результаті кодифікації норми звичаєвого характеру трансформують у договірні, розробляють нові міжнар.-правові норми, а також конкретизують зміст існуючих. Важливу роль у процесі кодифікації відіграє створ. 1947 Комісія міжнар. права ООН. Категорія міжнар. правосуб’єкт­ності пов’язана з наявністю міжнар. прав та обов’язків, а також участю у міжнар. правовідносинах. Міжнар. правосуб’єктність знаходить прояв в укладенні міжнар. договорів та участі у формуванні звичаєвих норм, встановленні дипломат. відносин та здійсненні інших форм міждерж. співробітництва, а також забезпечення захисту своїх прав та інтере­сів у міжнар. судових інституціях. Осн. суб’єктами М. п. є держави, правосуб’єктність яких має необмеж. характер. Вони володіють повною незалежністю у внутр. та зовн. справах, яка може бути обмежена тільки за їхньою влас. волею, насамперед взятими на себе міжнар. зобов’язан­нями. Починаючи від серед. 20 ст. суб’єктами М. п., поряд з державами, визнають і міжнар. між­уряд. організації. Їхня правосуб’єкт­ність має обмежений характер та визначається цілями, передбаченими установ. договорами. Окремими міжнар. правами та обов’язками можуть володіти фіз. особи, зокрема щодо звернення до міжнар. судових інстанцій. За умови порушення міжнар. зо­бов’язань, держава добровільно несе міжнар.-правову відповідальність у формі реституції, компенсації чи сатисфакції. Реституція – відновлення становища, що існувало до міжнар. правопорушення; компенсація – грош. відшкодування заподіяної шкоди; сатисфакція – визнання правопорушення, офіц. вибачення, запевнення, що подібні дії не повторяться. Санкції у М. п. вживають у відповідь на міжнар. правопорушення для того, щоб змусити припинити його вчинення.

Літ.: Курс международного права: В 7 т. Москва, 1989–93; Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учеб. Москва, 1996; Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Х., 2000; Міжнародне право. Основи теорії: Підруч. К., 2002; Міжнародне право: Навч. посіб. К., 2006; M. Shaw. Inter­national Law. 8 ed. Cambridge, 2017.

А. О. Гачкевич

Рекомендована література

  1. Курс международного права: В 7 т. Москва, 1989–93;Google Scholar
  2. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учеб. Москва, 1996;Google Scholar
  3. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Х., 2000;Google Scholar
  4. Міжнародне право. Основи теорії: Підруч. К., 2002;Google Scholar
  5. Міжнародне право: Навч. посіб. К., 2006;Google Scholar
  6. M. Shaw. Inter­national Law. 8 ed. Cambridge, 2017.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Міжнародне право / А. О. Гачкевич // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-65137

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

20-й

Дата виходу друком тому:

2018

Дата останньої редакції статті:

2018

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Світ-суспільство-культура

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

65137

Схожі статті

Кам'янські вісті
Світ-суспільство-культура  | Том 12 | 2012
К. М. Курилишин
Лобураки
Світ-суспільство-культура  | Том 17 | 2016
Я. Г. Веренко
Калинівські вісті
Світ-суспільство-культура  | Том 12 | 2012
К. М. Курилишин

Нагору